Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
<span>Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість. </span>
<span>Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя. </span>
<span>Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та допомогу тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", - каже Дон Кіхот. </span>
<span>Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства. </span>
<span>Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.</span>
В самом вопросе уже заложен ответ, вправлено осуждение жизни Ионыча - толстого, одышливого и сердитого доктора . Или автор вопроса осуждает семью Туркиных, радушную, патриархальную компанию, балы, обеды, игру на рояле… Видимо, имеется ввиду, что жизнь настоящая – это, что-то блестящее, загадочное, возвышенное .
Нет, настоящая жизнь и есть такая как показал Чехов : тяжелые экзерсисы на рояле и запах жареного лука, плоские шутки хозяина и отвергнутая любовь …. Настоящая для обывателей этого городка, для других людей, возможно, будут другие критерии .
Но для жителей городка С семья Туркиных являлась отдушиной в их невеселой жизни и разговоры о погоде, театре и холере - обычное времяпрепровождение обывателей, было разбавлено, музыкой, шутками, чтением романов хозяйки, игрой в карты…
Конечно, можно сказать, что это сам Чехов недоволен такой жизнью, но, что он хотел в ней изменить? Чтобы дворяне начали пахать землю или доктор перестал брать с людей деньги? Доктор, кстати работал и приносил людям пользу.. . Может он жалеет, что дочка хозяина не стала артисткой … Конечно, Чехов мастерски передает атмосферу пыли, скуки, одышки тучного Ионыча и его скупость … но ничего не предлагает взамен и эта его атмосфера деланного уныния, по сути оказывается враньем и мистификацией, ведь, именно семья Туркиных и является культурным центром этого города…
<span>Впрочем, сейчас у людей развлечений, не в пример больше и возможностей для самореализации предостаточно, но люди счастливее не становятся . Все также борются они со скукой и сетуют на жизнь беспросветную…</span>
Метафоры: словами облегчить грудь, я знал думы власть,
Олицетворения: в тучах прячутся скалы, страсть изгрызла душу и сожгла,
Сравнение: как червь, во мне жила; вольны, как орлы
Эпитеты: пламенная страсть, чудный мир, тьма ночная
Живое пламя - так назвал автор рассказ, посвящённый памяти погибшего лётчика. Молодой воин отдал жизнь в войне, и память о нём живёт в сердце его матери. Эта память живая, и цветы, которые она посадила на своей клумбе, тоже живые. Они горят алым пламенем, их жизнь коротка, как коротка была жизнь её сына. Маки - цветы нежные, трепетные - и одновременно яркие. Их алый цвет как цвет боли и страдания от горькой потери.
Рассказ вызывает щемящее чувство горечи. И клумба с алыми цветами остаётся в памяти надолго . Эта память о страшной войне. Так у меня было написано в тетраде, и мне за это поставили 4.