Собственное имя, для человека, - это самый приятный звук на свете. Даже животным мы, в первую очередь, даем имена. Зачем? Животные, конечно, откликаются на свое имя, но не потому. что понимают, что их так их зовут, просто этот звук, обращенный к ним, они слышат от хозяина чаще других. Следовательно, имя домашнего питомца важно не для самого питомца, а для его хозяина. Для человека, имя значит больше, чем простое обозначение объекта, как, например, стол. стул, машина, красный бант и так далее. Слыша свое имя с самого рождения, ребенок привыкает к нему, а потом, развиваясь, отождествляет себя с собственным именем, оно становится частью его личности, определяет его индивидуальность. Именно с помощью имени ребенок выделяет себя, как автономную единицу, как персону. Важность собственного имени можно проверить, представив. что вас зовут по-другому. Например, человек, с легкостью, может представить себя, работающим пожарным или космонавтом, летящим в космическом аппарате, многодетной матерью или отцом. Но, для Пети представить, что его зовут Ваня, невозможно, потому. что имя - это не социальная роль, а часть человеческой личности. Поэтому, Петя не сможет представить себе, что его зовут Ваня, но сможет, при определенных обстоятельствах представить, что он - это Ваня, исполнив роль Вани, как любую другую роль. Когда человек, по какой-то причине, хочет скрыть свою личность, он скрывает свое имя, называя себя иначе и начиная исполнять какую-либо, выбранную им, социальную роль. Это называется - взять псевдоним. Псевдоним - это ложное, вымышленное имя, за которым человек прячет свою личность. Делается это по многим причинам. Не вдаваясь в древние верования в то, что злые духи. узнав настоящее имя человека, могут ему навредить, рассмотрим современные причины взятия псевдонима. Использование псевдонима наиболее распространено в творческой и уголовной среде. Правда, в уголовной среде, вместо определения "псевдоним" используется определение "кличка", но это сути дела не меняет. Мотив взятия псевдонима - это сокрытие собственной личности, причин же для этого существует несколько: - неблагозвучность, - стремление скрыть национальность, пол, религиозную принадлежность, - желание, через имя, выразить свою гражданскую, личную или творческую позицию, - намек на профессиональную деятельность, - если в области определенной деятельности, уже трудится человек с такой же фамилией, возникает необходимость отделить себя от него, взяв псевдоним, - замена длинного имени более коротким, - ситуации "пробы пера": если первый творческий опыт будет неудачным, то это неудача не будет связана с данной личностью, - опасность гонений по политическим или религиозным мотивам - в уголовном мире, как правило, в кличке - псевдониме, обыгрываются внешность, настоящее имя, место проживания и род преступной деятельности. Иными словами, основанием для взятия псенвдонима служат либо жизненные обстоятельства, либо стремление творческого самовыражения. Что же преобретает человек, спрятавшийся за псевдонимом? Однозначно - свободу. Поскольку имя - это часть личности, человек, скрывая свое имя, обретает свободу самовыражения и защиту от проникновения в его частную жизиь, а также, возможность играть некую социальную роль, а, иногда, множество ролей (некоторые личности имеют несколько псевдонимов), свободных от ограничений, физиологических, моральных, религиозных, национальных и других, заложенных в индивидууме в процессе формирования его личности.
1) народ, потому что на сочетании ро находится буква д. 2) подвод, потому что под буквой в находится сочетание од. 3) монитор, потому что дом наоборот-мод, убираем 1 букву - мо. Нить, убираем ь, получается нит, мо+нит=монит. Гора, убираем 1 букву слева и 1 букву справа, получается ор. монит+ор=монитор.
У кожного в житті є свої речі чи люди, без яких не уявляєш свого життя. Для одного — це гроші, для іншого — близькі люди. Для мене найбільш цінним у житті є мої батьки, найрідніші люди. Саме вони від щирого серця бажають нам усього найкращого. Сенс батьківського життя — їхні діти.
Є багато прикладів з літератури, котрі доводять важливість батьків у житті кожного. Багато героїв відомих українських творів вбачать найціннішим скарбом свого життя батька й матір. Чудовим прикладом є й Маруся з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Дівчина з дитинства росла в любові й злагоді. Автор використовує пестливі слова, аби краще підкреслити ніжність дівчини, з якою вона ставилася до батьків.
Не можу не згадати відомої драми українського письменника Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головна героїня твору — звичайна селянська дівчина. Для неї найголовнішою в житті є її матір Терпелиха. Наталка залишилася без батька, тому дуже цінувала матусю, була готова на все заради неї. З самого дитинства дівчинка росла доброю, скромною, чесною, богомільною, працьовитою: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Після смерті батька вона почала ще більше допомагати матері. Саме заради найріднішої жінки Наталка готова була вийти заміж за нелюба. Дівчина дуже цінула матір, не хотіла, щоб Терпелиха хвилювалася за неї. Усі односельчани дивувалися її відданості батькам. Дівчина готова була йти на самопожертву заради своїх найрідніших людей: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати». Дякувати Богу, що Петро, коханий Наталки, знайшов її, і Возний поступився хлопцеві. Інакше, дівчині довелося б усе життя провести з нелюбом.
Також не можу не згадати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» видатного українського письменника Панаса Мирного. У своєму творі він описує життя Чіпки Варениченка. Доля сільського хлопця була, м’яко кажучи, страшною. Комплекси дитинства дуже негативно впливали на долю хлопця. На жаль, з дитинства Варениченко був жорстоким, злим, ображеним на всіх. Я думаю, що лагідність, ніжність, розуміння, щирість матері допомогли б хлопчику стати достойною людиною. Чіпці просто не було до кого горнутися, він не розумів цінності батьків.
Також не можу не згадати про Хюррем з повісті «Роксоляна» Осипа Назарука. Автор розповідає про українську дівчину, котра потрапила до Османської імперії й стала дружиною величного султана Сулеймана. Уже будучи поважною жінкою в Туреччині, вона не забувала про свою Батьківщину, зокрема про своїх батьків. Роксоляна переймалася життям своїх батька й матері, тому протягом майже сорока років на Україну не нападала Османська імперія. Хюррем цінувала своїх батьків, хоч і була дуже далеко від них.
Отже, тільки батьки є надійною опорою в житті кожного. Вона відіграють важливу роль, захищають від будь-яких життєвих негараздів. Найголовніше те, що саме ці люди з самого дитинства дарують нам почуття спокою, затишку, ніжності. Ніхто, окрім матусі, не зрозуміє краще й не підтримає. Ніхто, окрім татуся, не захистить і не дасть кращу пораду. Цінуймо наших батьків!
