<span>Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням. «Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білороусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова. </span>
Веселые миниатюры можно было услышать в деревнях прямо на улице, во время посиделок, свадеб, застолий и т. д. Зачастую под задорное исполнение народ шел в пляс. Были песенки и с лирическим настроением, которая отражала происходящие события и переживания в зарифмованных строках. Даже печальные частушки все же были наполнены юмором, что поддерживало оптимистичный взгляд в будущее.
Я не вижу картину и олицотворение
<span>Мы находим и зарисовку
полуразвалившегося домика («Домик на Водяной улице»), в котором живет
обедневшая горожанка Анна Ивановна: «...в переулке Водяной улицы стоял сильно
развалившийся домишко; половина крыши упала на подволоку...труба торчит высоко,
и будто другая половина крыши об нее уперлась и ею держится; домик сильно
перекосило, он одним углом ушел в землю; наружных дверей или затвора при них не
было вовсе, а заместо крыльца подставлен был под порог старый ящик; огорожки,
забора никаких, один заглохший пустырь, а два столба служили представителями
ворот. Но когда проходящий с удивлением взглядывал на окна, не чая, чтобы
хижина эта могла быть жилою, то он встречал уютные окошечки, с оконницами
радужных цветов, за коими сквозили белые зановесочки и цветы, хоть это и были
только герань, капуцины и бальзамины» Очень кратко.</span>
