Николай Васильевич Гоголь ,поэма "Мертвые души":"Эх, кони, кони, что за кони! Вихри ли сидят в ваших гривах?"
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
В античной мифологии имеются мифы и легенды о том, как появлялись созвездия, планеты, звёздные скопления.
Взять, например, легенду о появлении млечного пути - по преданию богиня Афина "подсунула" спящей Гере младенца Геракла, чтобы покормить его. Молоко Геры брызнуло в небо, и образовало Млечный Путь.
Не менее интересна легенда о Скорпионе. Легенда гласит: любимец Артемиды, охотник Орион, однажды случайно убил любимого быка Геры. Невзлюбившая его Гера наслала на него скорпиона, от укуса которого он умер, после чего перенесла скорпиона на небо. Безутешная Артемида попросила Зевса перенести на небо и Ориона, но так, чтобы он не мог встретиться с ужасным Скорпионом... И действительно - созвездия Орион и Скорпион никогда не видны на небе одновременно.
Очень много небесных тел получили свои имена в честь античных богов и мифических существ. Один из таких примеров - планета Марс. В античной мифологии Марс был богом войн, и мог насылать неурожаи, засуху. Именем этого безжалостного божества назвали и красную планету, которая выглядит так, словно бы на неё наслал проклятие бог Марс.
Также названия "Большая медведица", "Плеяды", "Венера", "Кассиопея" и "Хаос" родом из греческо-римских мифов.
Напиши я помогаю своей кошке отрезать кусок сала в трудную минуту.
В него ударило молнией а потом ему священники дали святой воды
