Толя:син багатого хазяїна будинку,байдужий до всіх,боязливий,брехливий.Федько:чесний,розбишака,халамидник,сибіряка,еамінь,а не дитина.
У цьому твору автор прославляє Микиту Кожумяку
Головна думка цього драматичного твору що добро завжди перемагає зло
Е легенда, що колись, була дуже красива дівчина. Яка красива була та дівчина, в неї були чорні як крило ворони очі, біла як сніг кожа, та длинне волосся. Дівчина була струнка, як соломинка. Та одного разу полюбула та дівчина одного хлопця. Дальше фантазии не хватило(
Заходять хмари снігові
Й хурделить, дує вітер.
Мороз малює на вікні,
А я чекаю літо.
Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».