Був-жив собі наголос,якого всі вважали непотрібним. Та насправді він важливий,тому що ось що стаося,коли він образився на всіх та покинув. почалася плутанина з такими словами як: коса,замок і т.д. Часто виникали суперечки. Всі вирішили повернути наголос та попросити вибачення. Від тоді все було мирно,грамотно і правильно
<span>зібрались усі охочі; докласти зусиль; військова частина; працюють багато років; відповідно до заявок; вишикуватися на плацу; заходи щодо (для) забезпечення; звернутися з питанням; витяг з протоколу; вірне рішення; розділ підручника; заступник декана (як посада); скрутне матеріальне становище; складати іспит; переводити текст; приводити приклад; взяти участь; працюю рятувальником; економічний показник; підводити підсумки; особова справа працівника (документ); заважати під час роботи; обсяг виконаних робіт; вступив до інституту; виняток становлять такі випадки; додаткова вартість; поштовий переказ; останнім часом; щотижня; щосуботи; працювати за сумісництвом; провідний інженер; за результатами сесії; за вказівкою деканату; відпустка через хворобу; виборча дільниця №1; внести до проекту протоколу; за сімейними обставинами; комісія для складання резолюції; охорона навколишнього середовища (довкілля); бакалавр з електромеханіки; великий за обсягом; обсяг завдань; після закінчення навчання; на замовлення; ввести до складу ректорату; звільнений за наказом директора; відповідно до наказу; наступного дня; взяти до відома; за власним бажанням; через невчасну виплату заробітної плати; зробити висновок; з ініціативи студентів; згідно з розпорядженням; незважаючи на несприятливі умови; оцінка по фізиці – оцінка з фізики; вимикати струм; оголосити подяку; вищий навчальний заклад; більше ніж половина працівників; залежно від обставин; можна використати як зразок; значною мірою; інспектор з техніки безпеки; сьогодні на порядку денному два важливі питання; датуйте звіт першим жовтня; засідання навчально-виховної комісії триватиме півтори години; призначити старостою групи ДК-11 Бойченка Дмитра Сергійовича </span>
Коли висохло озеро, жаби пострибали шукати собі нове житло. Нарешті усі загукали:— Ох, яке величезне озеро! Буде воно нам довічним житлом!І стрибнули разом у нього.— А я,— сказала одна з них,— вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють ваше озеро. Онде бачу зарослий лісом горб, який посилає сюди багато струмків, сподіваюся знайти там для себе джерело.— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька жаба.— А тому, голубонько моя, що струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.
Сила: Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування... Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло. ...Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків.
правда не очень большой но мі такой вчера писали :3
Є
на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає... чим, як ви думаєте,
діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу
пір'їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє
крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів. Лунає
тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній
водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету. Та
ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й
упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір'їнки
немає. Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір'їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір'їнка заспівала. Почув Стрепет спів своєї пір'їнки, прилетів до хлопчика й просить: — Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні. Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір'їнку. <span>Багато
років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто
він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір'їнка.
Нещасливий той, у кого такої пір'їнки немає ».</span>
Возьми пару предложений -Уперше образ рідної землі виник у моїй уяві, коли я слухав колискові пісні, які співала мені моя мати. З них яскравими живими картинами поставала перед моїм внутрішнім зором рідна Україна. Мені ввижався широкий безкрайній степ, який сягав аж до обрію. Там хвилювалася ковила під подувами вільного степового вітру. І здавалося мені, ніби то вже не степ, а сиве море котить свої хвилі аж до обрію, за який повільно заходить червоне, наче кров, сонце.
<span>Узимку в степу моторошно, особливо вночі. Срібними порошинками розсипається по снігу місячне сяйво, міниться усіма кольорами веселки білий килим, що огорнув собою степове безмежжя. Дзвінкою луною розходиться степом протяжливе вовче виття, сягає аж до холодних байдужих зірок. Не пощастить тій людині, яка опиниться вночі віч-на-віч із вовчою зграєю, справжньою володаркою степу. </span>
<span>Про все це розповідали мені материнські пісні. Потім образ рідної землі все частіше окреслювали мені художні твори. Вони малювали в моїй уяві буйний неприборканий Дніпро, його піняві хвилі, що з гуркотом котяться до берега. Вони розповіли мені про Запорізьку Січ — міцну, нездоланну фортецю наших славних лицарів, запорозьких козаків. Побачивя і могутні, велетенські церкви, на які багата наша славна Україна, що сяяли білизною та золотом. Побував я і на верхів'ях Карпатських гір, які сягають аж до небес. І в долинах, де скрізь розкидані, наче перлинки, українські хатинки, в яких завжди панує спокій та затишок. </span>
<span>Моя найзаповітніша мрія — побачити все це на власні очі, пуститися у мандри по своїй безмежній Україні, щоб перетворити картини рідної землі, які живуть у моїй уяві, на реальність.</span>