Ми їдем в поїзді де є багато багато купе
Моя вулиця 2. Моя вулиця – широкий та шумний проспект Леніна в самому центрі міста. Це стара вулиця, вона зберіглася ще з довоєнних часів. Зараз вона людна, а по дорозі
Але мені моя вулиця подобається. На ній багато красивих старих будинків, є сквер з клумбами та фонтаном. По краях дороги висаджені каштани. Коли вони цвітуть навесні, стає дуже красиво. А крім того, на моїй вулиці є декілька великих магазинів та навіть кінотеатр, тож мені здається, дуже зручно жити в самому серці міста.
На перехрестях українського, угорського та словацького кордонів розкинувся Ужгород – столиця Закарпаття, мультинаціональної області країни, одне з найкрасивіших міст Центральної Європи. Місто із славетним історичним корінням – адже бере свій початок ще в ІХ сторіччі , дуже довго було у володінні угорської корони і величалося Унгваром.
Над містом височіє величний середньовічний замок, поруч – унікальний музей архітектури і побуту, і тут же заворожує погляд своєю урочистістю Хрестовоздвиженський кафедральний собор, а також колишній єпископський палац і безліч красивих храмів різних конфесій. Так, саме безліч, бо про ужгородські храми можна розповідати до безкінечності. Хоча б варто згадати в приміських Горянах церкву-фортецю побудови ХІІІ століття. Кажуть, що вона немов би належала хрестоносцям, обласканим угорським королем, таємничим воїнам-монахам тамплієрам. Якби там не було, а горянська ротонда просто прекрасна, особливо фрески італійських майстрів ХІV століття, нехитре наслідування Джогго. А про романтичний Невицький замок будь-хто розповість легенду, що побудований він злющою «Поганою дівою», її привид і досі стогне у руїнах поблизу.
Бабусині руки
<span>
Я з бабусею своєю
</span><span>Дружу давно-давно.
</span><span>І ми, - скажу вам, - з нею
</span><span>В усьому заодно.
</span><span>Така моя бабуся –
</span><span>Найкраща у житті.
</span><span>А руки ж у бабусі –
</span><span>Ну просто золоті!
</span><span>Вони що хочеш вміють,
</span><span>Скрізь роблять чудеса:
</span><span>То місять щось, то миють,
</span><span>Подивишся – краса!
</span><span>Так товсто мажуть пінку.
</span><span>Так щедро сиплять мак.
</span><span>Працюють без спочинку,
</span><span>А пестять ніжно так.
</span><span>І в хаті, і на дворі
</span><span>Пороблять все як слід.
</span><span>То чистять щось в коморі,
</span><span>То варять нам обід.
</span><span>Як смеркне – тіні дивні
</span><span>Сплітають на стіні:
</span><span>Казки такі чарівні
</span><span>Розказують мені.
</span><span>А там нічник засвітять,
</span><span>Онучка щоб міцніш спала.
</span><span>Мабуть, немає в світі
</span><span>Таких хороших рук!
Лев Квітко
</span>
Ліс був засніжений, і здавалося, що все навкруги блищало іскорками.
Сніг почав танути, і по вулиці бігли прудко струмки.
Петро збудував греблю біля села.
Василько написав довгоочікуваний лист матусі.
Діти розмовляли тихо, аби не розбудити бабусю.
Все : будинки, дерева замело снігом.
Іван Петрович повільно шкандибав у під'їзд.
Дід Іван міцно забив цвях у стелю.
"Скажи мені правду!" - благала мати сина.
Мишко схилив голову додолу, бо сумні думки не покидали його.
