Властитель мира-император
Они были голодными и у них кризис был поэтому они начали хозяйством чтобы деньги были и пища
У наслідок революції 1917 –
1920-х рр. в основній частині України встановилася принесена на багнетах із
Росії державність однопартійного, тоталітарного типу, яку, однак, можна
розглядати як компроміс між пробудженими українськими національними і
російськими окупаційними силами. Уже в 20-х роках ця чужа українському народові
влада змусила виїхати за кордон, репресувала або фізично винищила всіх
власників, підприємливих людей, усіх членів українських політичних і
громадських організацій (у тому числі й Української комуністичної партії –
“боротьбистів”), усіх чиновників Української Народної Республіки, тобто
національну, ще нечисленну, провідну верству. Але, щоб утриматися в Україні,
партія більшовиків, у якій українці становили мізерну меншість, мусила рахуватися
з потужним наростанням національних сил, тому підтримала політику коренізації,
тобто українізації. Формувалася течія націонал-комунізму (Микола Скрипник,
Микола Хвильовий, Олександр Шумський). Переконавшись, що процес стає
неконтрольованим і загрожує формуванням модерної української нації та
створенням самостійної української держави, яка, безперечно, швидко відмовилася
б від чужого їй тоталітарного режиму, а закамуфльованій під СРСР Російській
імперії – остаточним розпадом, російські окупаційні сили з 1929 року перейшли в
рішучий наступ проти українства як такого. Теза Й. Сталіна, що українська
інтеліґенція не заслуговує довір’я, означала на практиці тотальне фізичне
винищення в 30-х роках нової української еліти, що формувалася вже переважно в
лоні Комуністичної партії (більшовиків) України та Української Автокефальної
Православної Церкви. Початок винищенню було покладено “справою СВУ” – цілком
сфабрикованої Головним Політичним Управлінням “Спілки визволення України”. <span>
<span>Оскільки український етнос з його волелюбністю,
приватновласницькою психологією та глибокою релігійністю взагалі не годився для
створення “єдиного радянського народу – будівника комунізму”, то обезголовлення
нації було доповнене (під виглядом “розкуркулення”) ще й ліквідацією кращої
частини українського селянства. Масовий спротив колективізації був зламаний
штучно викликаним голодом. Унаслідок масового винищення й депортації корінного
українського населення на Схід (а під час Другої світової війни й на Захід) та
масового “доприсєлєнія” (це тодішній офіційний термін) на його місце
чужорідного населення – носія тоталітарної ідеології, генофонд українського
народу – носія демократичного, волелюбного, християнського світогляду – був
тяжко підірваний і значно змінений у гірший бік. Адже винищувався найкращий
елемент. Проте мусимо погодитися, що українці як нація, за висловом Мирослава
Мариновича, теж мають на собі “гріх комунізму” і тяжко його покутують.</span></span>
<span>земледелие
наверное там опечатка
</span>
Когда-то этот человек сказал: «Если вершина не озарена правдой, подножье захлебнется кровью». В более поздние времена изменился текст высказывания на иное: «Рыба тухнет с головы».
<span>Всю свою сознательную жизнь он провел в войнах, но заслужил почетное место в истории тем, что ни разу не принял участия в религиозной войне, зато остановил религиозную экспансию одного народа. </span>
<span>За долгие годы своего правления он ни разу не нарушил своего слова. </span>
<span>Им была создана самая крупная в истории человечества по территории, численности, многонациональности и военной силе и уровню образованности империя. </span>
<span>Многомиллионная первая газета Америки «Вашингтон-пост» в конце 20 в. составила рейтинг «самого-самого…истекшего тысячелетия». Он был признан самым выдающимся персонажем тысячелетия. </span>
<span>В 2006 году к 800-летию избрания его на Курилтае хай-ханом (великим ханом) он был назван журналистами полководцем тысячелетия. </span>
<span>Спустя несколько столетий он получил «литературное» имя Чингисхан. В 19-ом столетии при переводе китайского трактата был записан его титул (Chin is han). Один российский бедолага из клана исТОРИков, слабо знакомых не только с русским, но и с английским языком перевел как «Чингисхан» вместо «чин есть хан». Больно и смешно! Обидно другое: некоторые зарубежные «знатоки русской истории», опираясь на авторитет того самого описавшегося (ударение на второй слог) академика околовсяческих наук, начали тиражировать новое имя правителя, особенно старались в советский период. Да, и как могли поступить пропагандисты интернационализма, уничтожавшие потомков беглых крестьян, загримировавшихся под казаков? Они действовали по строго отработанной и опробированной схеме. Так поступил в начале 18-го столетия известный всем Магистр Стула (так назывался трон, дарованный масонским орденом), носивший имя русского царя Петра Алексеевича Романова.</span>
