Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.
Родители Гринева имели 7 детей, одни из них был Пётр Гринёв. За плохое поведение его отправили учиться к Савельичу, и он там учился по французской методике. Когда он вырос, его изначально хотели отдать в армию, но он поступил в Оренбург. Там он и встретил капитана Миронова, у которого служил в команде. Петра считали как своего члена семья. Гринёву стала симпатична Марья Мироновна - дочь Василисы Егоровны и капитана Миронова. За её сердце у Швабрина и Гринёва была даже дуэль, где после нее Гринёв получил ранение, и за ним ухаживала Марья. Гринёв отказывался служить Пугачёву, но честность и правдивость помогли ему завоевать уважение и доверие предводителя и не нарушить присягу. Отношения Савельича и Гринева - родственные. Это родные люди. Савельич предан Петру Гриневу беззаветно. Савельич и Гринев привязаны к друг другу, настолько, что когда Савельичу Гринев дает поручение отвезти к батюшке и матушке Машу Миронову. то Савельич скрепя сердце расстается со своим барчуком. Более того, Савельич готов жизнь отдать за Петра Гринева. Пётр Гринёв на столько любил Марью, что получив отказ на свадьбу, он не делал ей разные гадости как Швабрин, он на проятжении всего произведения добивался её. Гринёв будет до последнего отстаивать офицерскую честь. Ни в руках Пугачёва, ни в тюрьме Гринёв не перестанет быть собой, именно там, в испытаниях, закаляется его характер. На протяжении всего произведения Пётр проявляет такие высоконравственные качества, как честность, благородство, искренность, доброта и щедрость.
Новый чин это новый например звание . а чинопочитание савм знаежь
Речка стикс является границей между двух миров.
<span>1) давняя вражда соседей. 2) приезд Алексея Берестова в своё имение. 3) Авантюрный план Лизы Муромцевой. 4) Первая встреча "Акулины" и Алексея. Взаимный интерес. 5) Встречи в роще. Счастье. 6) Примирение давних врагов, помещиков Муромцева и Берестова. 7) Неудачное знакомство Алексея и Лизы. Верность Алексея Акулине. 8) Лиза и Акулина - одно лицо</span>