Первая часть ( Поход и поражение)
1) Всеволод: Дети Святослава мы с тобою,
Так седлай же борзых коней, брат!
А мои давно готовы к бою.. .
2) Князь промолвил: -копиё
Хочу я преложить
В половецком поле незнакомом,
С вами братья голову сложить
Либо Дону зачерпнуть шеломом.
3) И бегут заслыша о набеге,
Половцы сквозь степи и яручи.
4) Русичи, сомкнув щиты рядами,
К славной изготовились борьбе.
5) На рассвете, в пятницу, в туманах
Стрелами по полю пролетев,
Смяло войско половцев поганых
И умчало половецких дев.
6) Бились день, рубились день, другой,
В третий день к полудню стяги пали,
И расстался с братом брат родной.
7) И смеётся гость земли немецкой,
Что, когда не стало больше сил,
Игорь-Князь в Каяле половецой
Русские богатства утопил.
Вторая часть ( Печаль земли русской и Золотое слово Ярослава )т
8) Смутный сон приснился Святославу,
И объял его великий страх,
И собрал бояр он по уставу.
9) Два прекрасных месяца затмились-
Молодой Олег и Святослав,
И как барсы лютые на нас
Кинулись поганые с войною.
10) И тогда великий Святослав
Изронил своё златое слово
Со слезами смешано сказав:
"О, сыны, не ждал я зла такого! "
11) Ярослав и правнуки Всеслава,
Преклоните стяги! Бросьте меч!
Это вы раздорами и смутой
К нам на Русь поганых завели.
12) Старого Владимира уж нет.
Кто же стяги древние хранит?
Эти Рюрик носит, те Давид,
Но не вместе их знамёна плещут.
Третья часть ( Плач Ярославны и возвращение Игоря)
13) Над широким берегом Дуная,
Над великой Галицкой землёй,
Плачет, из Путивля долетая,
Голос Ярославны молодой.. .
14) Сам господь из половецких стран
Князю путь указывает к дому.. .
15) Но выходит солнце в небеси -
<span>Игорь - Князь явился на Руси. </span>
Старый воробей и сидор-неслух
1. Троекуров и Дубровский
2. Суд и его последствия
2.Отец и сын
4. Смерть старого Дубровского
5. Похороны
6. Пожар
7. Появление разбойников
8. Храбрый учитель
9.Обед в Покровском // Новости о Дубровском
10. Ночь после праздника// Дубровский снимает маску
11. Как Дубровский стал Дефоржем
12. Объяснение Дубровского с Машей
13. Ухаживание князя Верейского
14. Сватовство князя
15. Дубровский предлагает своё покровительство Маше
16. Маша под домашним арестом
17. Два мальчика
18. Свадьба
19. Конец разбойничьей шайки
Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
I спогадів черву лишали за собою.
Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?
О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,
І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій —для мене заспіває. Аналіз вірша
Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай».
Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині.
Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею...
Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».
Жизнь потеряла для него смысл, он не вынес предательства жены.