<span>Аккаунт удален </span>Простакова
Простакова - жена
<span>Что, что ты от меня прятаться изволишь?
</span><span>Сам ты мешковат, умная голова.
</span><span>А ты сам разве ослеп?
</span>Вот каким муженьком наградил меня господь: не смыслит сам разобрать, что широко, что узко.
Что, что ты сегодня так разоврался, мой батюшка?
Опять зазевался, мой батюшка; да изволь, сударь, проводить ее. Ноги-то не отнялись.
Простакова - мать
<span>Митрофанушка, друг мой! Я чаю, тебя жмет до смерти.
</span>Поди ж, Еремеевна, дай позавтракать ребенку.
<span>Ах, мати божия! Что с тобою сделалось, Митрофанушка?
</span><span>Обойми меня, друг мой сердечный! Вот сынок, одно мое утешение.
</span>Поди, порезвись, Митрофанушка.
Одна моя забота, одна моя отрада – Митрофанушка.
Пойдем со мною, Митрофанушка. Я тебя из глаз теперь не выпущу. Как скажу я тебе нещечко, так пожить на свете слюбится. Не век тебе, моему другу, не век тебе учиться.
Простакова - хозяйка
А ты, скот, подойди поближе. Не говорила ль я тебе, воровская харя, чтоб ты кафтан пустил шире. Скажи, болван, чем ты оправдаешься?
<span>Экое скотское рассуждение!
</span>Так тебе жаль шестой, бестия? Вот какое усердие! Изволь смотреть.
Все вы, бестии, усердны на одних словах, а не на деле…
Просстакова - сестра
Да вот, братец, на твои глаза пошлюсь.
Братец, друг мой!
<span>Хотя бы ты нас поучил, братец батюшка; а мы никак не умеем.
***************************************
Митрофанушка
- </span><span>Да что! Солонины ломтика три, да подовых, не помню, пять, не помню, шесть.
</span>- И теперь как шальной хожу. Ночь всю така дрянь в глаза лезла.Лишь стану засыпать, то и вижу, будто ты, матушка, изволишь бить батюшку.Так мне и жаль стало тебя, матушка: ты так устала, колотя батюшку.
- <span>Я уж лучше сам выздоровлю. Побегу-тка теперь на голубятню, так авось-либо...
</span><span>-*******************************************
Правдин
- </span><span>Я родился в Москве, ежели вам то знать надобно, а деревни мои в здешнем наместничестве.
</span>- <span>Извините меня, сударыня. Я никогда не читаю писем без позволения тех, к кому они писаны.
</span>- <span>Как друг, открою тебе причину моего здесь пребывания. Я определен членом в здешнем наместничестве. Имею повеление объехать здешний округ; а притом, из собственного подвига сердца моего, не оставляю замечать тех злонравных невежд, которые, имея над людьми своими полную власть, употребляют ее во зло бесчеловечно. Ты знаешь образ мыслей нашего наместника. С какою ревностию помогает он страждующему человечеству! С каким усердием исполняет он том самым человеколюбивые виды вышней власти! Мы в нашем краю сами испытали, что где наместник таков, каковым изображен наместник в Учреждении, там благосостояние обитателей верно и надежно. Я живу здесь уже три дни. Нашел помещика дурака бессчетного, а жену презлую фурию, которой адский нрав делает несчастье целого их дома.
</span>- <span>Ласкаюсь, однако, положить скоро границы злобе жены и глупости мужа. Я уведомил уже о всех здешних варварствах нашего начальника и не сумневаюсь, что унять их возьмутся меры.
</span>- <span>Когда же у вас могут быть счастливы одни только скоты, то жене вашей от них и от вас будет худой покой.
</span>- Лишь только из-за стола встали, и я, подошед к окну, увидел вашу карету, то, не сказан никому, выбежал к вам навстречу обнять вас от всего сердца. Мое к вам душевное почтение...Ваша ко мне дружба том лестнее, что вы не можете иметь ее к другим, кроме таких...
<span>******************************************
Стародум
- </span>Отец мой воспитал меня по-тогдашнему, а я не нашел и нужды себя перевоспитывать. Служил он Петру Великому. Тогда один человек назывался ты, а не вы.<span> Тогда не знали еще заражать людей столько, чтоб всякий считал себя за многих. Зато нонче многие не стоят одного. Отец мой у двора Петра Великого...
- </span><span>Отец мой непрестанно мне твердил одно и то же: имей сердце, имей душу, и будешь человек во всякое время. На все прочее мода: на умы мода, на знании мода, как на пряжки, на пуговицы.
- </span><span>Сердце мое кипит еще негодованием на недостойный поступок здешних хозяев. Побудем здесь несколько минут. У меня правило: в первом движении ничего не начинать.
- </span><span>Многие случаи имел я отличить себя. Раны мои доказывают, что я их и не пропускал. Доброе мнение обо мне начальников и войска было лестною наградою службы моей, как вдруг получил я известие, что граф, прежний мой знакомец, о котором я гнушался вспоминать, произведен чином, а обойден я, я, лежавший тогда от ран в тяжкой болезни. Такое неправосудно растерзало мое сердце, и я тотчас взял отставку.
- </span><span>Не умел я остеречься от первых движений раздраженного моего любочестия. Горячность не допустила меня тогда рассудить, что прямо любочестивый человек ревнует к делам, а не к чинам; что чины нередко выпрашиваются, а истинное почтение необходимо заслуживается; что гораздо честнее быть без вины обойдену, нежели без заслуг пожаловану.
- </span><span>От двора, мой друг, выживают двумя манерами. Либо на тебя рассердятся, либо тебя рассердят. Я не стал дожидаться ни того, ни другого. Рассудил, что лучше вести жизнь у себя дома, нежели в чужой передней.
-</span><span>Я отошел от двора без деревень, без ленты, без чинов, да мое принес домой неповрежденно, мою душу, мою честь, мои правилы.</span>
Ответ:
Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.
За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.
Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки.
На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя.
З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..."
Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук.... я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю...").
Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..."
Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.
Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.
Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.
Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.
Объяснение:
