Ніяка людина не буде вища за Бога
Ура! Настало літо, і почалися канікули, це відмінний час відпочинку. Ми з бабусею і дідусем поїхали на дачу. Вона знаходиться на Кумысной галявині. Там я допомагав вирощувати овочі, фрукти, квіти, яких у нас на дачі дуже багато. Я дуже багато гуляв з друзями, купався в басейні, читав улюблені книги. Не раз ми ходили в поле, де запускали повітряного змія, у нас це здорово виходило.
Всією сім'єю ми ходили в березовий гай. Там ми збирали лікарські трави, слухали спів птахів, у лісі вони особливо співають, милувалися красою лісу, насолоджувалися лісовим повітрям. А одного разу ми з дядьком та з братом здійснили екскурсію на велосипедах на малиновий джерело. Це заповідне місце. А яка там чиста і смачна вода! Ми набрали цілющої води і відпочили біля джерела.
Але крім відпочинку, я не забував про річному завданні майбутнього четвертокласника. Я прочитав багато книг: Пришвіна, Толстого, Носова, і багато інших авторів, але особливо мені сподобалася книга М. Твена «Пригоди Тома Сойєра».
В середині літа я їздив відпочивати на турбазу в р. Маркс. Там я дуже багато плавав на Волзі, пірнав, грав у м'яч, вперше навчився грати в більярд. Мені дуже сподобалося!
А в серпні ми з дідом і його друзями їздили на риболовлю р. Петровськ. На ставках ми ловили коропів. Я звичайно не піймав жодної рибини, але зате отримав хороші уроки з рибної ловлі від бувалих рибалок. Мене вчили розводити багаття, рубати дрова, варити юшку. Спали ми в наметах, а ввечері допізна милуватися зоряним небом. Це було незабутньо! Я отримав величезне задоволення.
<span>Ось так чудово я провела літо.</span>
якщо ти проходиш укр мову в 7 класі по глазовій то відкрий свою книжку на стр 199 впр 358 на зразок і все побачиш))
Сміятися - сміявся, сміється, сміятиметься
Засміятися - засміявся, сміється, засміється
Зі старовинних книжок, з пожовклих сторінок, написаних упевненою рукою театрознавця Раїси Беньяш, давним-давно у моїй свідомості сформувалися два типи Чацьких. Два різних герої, яких лаконічно і об'ємно живописала мила Раїса Мойсеївна. Перший тип — мейєрхольдівський з вистави "Горе розуму" (цю назву режисер узяв із архівів О.Грибоєдова). Ексцентричний Чацький (Е.Гарін) з'являвся на сцені прямо з морозу, в хутряній шубі нарозхрист, в ескімоській кудлатій шапці, зсунутій на потилицю. Той Чацький, повернувшись з-за кордону, ґрунтовно підготувався до московського льодовикового періоду. Інший тип був явлений у 60-ті ХХ ст. в товстоноговському спектаклі. Інтелектуал Чацький (С.Юрський), одягнений з голочки: модний хлопчик, втілення чеснот. Елегантний фрак, фірмовий жилет у чорно-білу смужку, білосніжний комірець сорочки. Цей Чацький чистий як скло, відкритий, як космос. Він повернувся у своє місто, знайоме до сліз, без героїчних зусиль (як це часто трактували), "руйнувати підвалини" закостенілої фамусовської Москви. Тепер же місячною доріжкою, що пролягла "над" партером Молодого театру (націлившись не на Місяць, а в черево чорної сценічної коробки), невпевнено навіть не ступає, а наче трохи прикульгує абсолютно новий герой "Лиха з розуму". Це Чацький зразка 2016-го. У потертій шинельці oversize, дешевих кросівках, вовняному кардигані, з наплічником скромного скарбу на худеньких змерзлих плечах. Яскравий знак його нинішньої амуніції — блакитна каска. Каска миротворця, учасника загадкового конфлікту. Трохи підсліпуватий Чацький (невдовзі він приміряє окуляри) повертається як миротворець у свій колишній світ. Часу минуло не так багато. Років зо три, як у Грибоєдова. Скажімо, з 2013-го по 2016-й… Тобто наш теперішній рік. Але й цього часового відтинку досить, щоби сталося багато помітних та разючих змін навколо і всередині. І в ньому самому, неприкаяному доброму очкарику з ніжною хлоп'ячою сором'язливістю. І в "них", певна річ, у людях (але переважно — у потворах), до яких він завітав у гості ніби в саме серце русского мира. Причому остання фраза без жодних лапок. Нагадаю, здавна велика п'єса сприймалася як сатира на російський світ (першої половини XIX ст. ), як протест вільної людини "проти мерзенної російської дійсності" (сам Віссаріон так сказав). У київській виставі очікувано виникають актуальні політичні асоціації: куди без них? І деякі сатиричні грибоєдовські образи будуть доведені до гротескного сучасного загострення. Але це пізніше. Поки що ж, у момент його ходи місячною доріжкою над маківками глядачів, терзаєшся вічним: ну навіщо всі вони знову й знову приходять незрозуміло звідки й незрозуміло навіщо?
<span>
</span>