Неплохое произведение, повествующие о Мальчике - Борьке по прозвищу Брысь. Каждый день люди встают по звону будильника, только дети никуда не собираются, у них каникулы. Борька смотрит на соседей кого знал (Володька, сын Крупицина), то как они собираются и отправляются на завод и ему тоже не терпится стать рабочим завода, иной раз ему кажется, что он опоздал, но он уверен что придет и его время.
Колись давно був хлопець на ім'я Дніпро. Був він бідним. Та одного разу розпочалася війна. Наш Дніпро теж воював. Та коли він бився у вирішальній битві він впав в річку. З того часу цю річку на честь сміливого юнака почали називати Дніпром
Виріс Н. А. Некрасов серед селянських дітей. Ніякі заборони батьків не могли утримати його від спілкування з сільськими хлоп’ятами. Згодом проста мова, багата і співуча, заворожлива нас своєю музикою, який був засвоєний сином поміщика в ярославському селі, стала основним інструментом поета. Його поеми і вірші написані народною мовою так красиво і точно, що створюється враження, ніби з мережив сплітаються образи і картини нелегкого побуту селян.
Досвід дитинства, знання життя селян дозволили Некрасову у вірші «На смерть Шевченко» точно простежити усе життя українського поета, виплеснути біль кріпосної, підневільної людини, описати жадаю свободи, яку не зрозуміти вільному. Некрасов зміг.
Кожен рядок вірша обпалює питанням: «Чому?» Чому Шевченко, самородок, талановитий художник і поет, повинні були домагатися, щоб його почули, чому він гнив у в’язницях, на військовій службі? Хто розподіляє ролі на землі? Бог?
Некрасов захоплювався талантом Шевченка, його стоїцизмом і завзятістю, прагненням бути вільним якщо не тілом, так думками і віршами. Шевченко «в нужді, в невідомості», «що ображається кожним неуком», важко йшов до волі.
І ось, коли, здавалося б, Шевченко вільний, «кінчився час його нещасливе»:
Тут йому Бог позаздрив:
Життя оборвалася.
Два останні рядки вірша відрізняються від загального розміру вірша. Ритм життя збитий, він обірваний в самому непідходящому місці, коли час жити і насолоджуватися, радіти і творити.
Вірш Некрасова наповнений гарячою любов’ю до людини, яка талантом заробила собі краще життя, який страждав за свій народ і любив його. Некрасов сам був дуже близький до народу, відчував його, тому смерть одного з його дуже талановитих представників не залишила поета байдужим.
Как Стёпа колол дрова Поставил Степа полено на поленницу, взял топор, который оказался очень тяжелым, размахнулся им и ударил по центру полена. Топор взял и встрял в дерево. Как ни пытался Степа его вытащить, не получалось. Ни туда, ни сюда. Когда мальчик краем глаза посмотрел на друзей, ему показалось, что они шепчутся, что вот-вот и начнут с него смеяться. И тут мальчик со всей силы потянул на себя топор, который наконец-таки выскочил и ударил обухом Степу по лбу. Подбежали друзья к Степе, а ему охота плакать, от боли и обиды. Но мальчики оказались настоящими друзьями и не стали смеяться, сказав Степе, что это просто не его день. А шишка на лбу еще долго напоминала Степке о его хвастовстве, ведь не зря же говорят: «Легко хвалиться, легко и свалиться». Однако теперь Степа решил по-настоящему научиться колоть дрова, став помощником своему отцу.
Её сестра всегда ел пастику