Він був добрим та чуйним хлопчиком.Михайло був допитливою дитиною.А особливістю його було те,що він мав добре серце.Любив тварин.
Ответ:
. Який сенс вважати, що лицарі потрібні, якщо їх поява неможлива? Однак, все-таки, я вважаю, що в сучасному світі інститут лицарства не був би зайвим. Безліч людей в нашому світі, на жаль, позбавлені можливості допомогти собі самі. Далеко не завжди держава виконує свої функції належним чином, нерідко люди не можуть покластися на власну країну, в якій вони платять податки. Лицарі змогли б витрачати свій час і сили, щоб допомогти тим, хто найбільше потребує такої допомоги і з якоїсь причини не може скористатися послугами власної держави. Яким б розвиненим не був світ, не можна сказати, що всі проблеми вирішуються. Залишається багато проблем, які самі люди не можуть вирішити. Саме для цього і знадобилися б лицарі.
Объяснение:
Бути гідним захисником рідної землі
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни. Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті.
1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Найвідоміші збірки Павла Глазового — «Великі цяці»,»Картикатури з натури»,»Смійтесь,друзі,на здоров’я»,»Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх». Павло Глазовий лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія». Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі
«порожній шлях», «мокрі ниви». Треба володіти великою фантазією та художньою майстерністю, щоб дощ заблищав новими, полив’яними барвами, щоб побачити, як «дідок кропив’яний» визбирує блискавки в траві, а череда корів удалині здалася розсипаною квасолькою.