1. Літопис Григорія Грабянки — козацький літопис 2-їполовини XVII — початку XVIII століття2. Літопис складенийгадяцьким полковником Григорієм Грабянкою. Твір користувався популярністю серед старшини Війська Запорозького. У центрі уваги літопису події Хмельниччини 1648— 1654 рр. та Руїни. Оригінал твору не зберігся. Відомо близько 20 списків твору.3. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Головні джерела: спогади сучасників,літопис Самовидця; «Синопсис», якийдовгий час слугував свого родупідручником історії івитримав близько 30 видань, а особливо поема поляка Самійла Твардовського «Громадянська війна».4. Літопис Грабянки не є простим механічним зведеннямвідомостей, взятих із різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало. Він описує історію з часіввиникнення козацтва і до 1709 року.5. У тексті літопису подається багато державних документів,гетьманських універсалів,актів, грамот.6. Вірші на герб Малоросійський Війська Запорозького воїн знаменитий Щохвилини ладен край свій боронити, І хоч супостата не зрить пред собою, Однак зброя завжди готова до бою. У повсталих сила полягає в тому, Що боронять волю батьківського дому.В першу-ліпшу хвилю стануть проти злого, Щоб не зріть в неволі нікого живого. Бо відомо здавна — справа пастуха Від отари гнати хижого вовка.7. Корисні посилання Стаття про Літопис Григорія Грабянки на україномовному розділі Вікіпедії http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm Ізборник
Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова.
Брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його.
У 1903р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Опісля працює на Дарницькій скотобійні.
Визначальним фактом у житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві.
Творчість виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944).
Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями.
У 1913 р. побував в Італії.
Після більшовицького жовтневого перевороту опиняється за кордоном (1919). За кордоном оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видає ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.
На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
Основні твори:
Човен
бідний, один
бурхнув, ниряє, покотив
от берега геть покотив
милий
<span>За непосидючу вдачу, схильність до витівок хлопчика прозвали на вулиці "халамидником", тобто бешкетником, розбишакою. Це не значить, що людські настрої, емоції чи переживання випадають з поля зору письменника. Між цими двома хлопчиками ніби постійно відбувається змагання, але тільки з боку Толі, бо Федькові немає необхідності підтверджувати свій авторитет. Добро і зло в житті дитини. Ці риси вдачі Федька письменник розкриває через його вчинки, зокрема поведінку у винятковій ситуації, коли панське дитя Толя також опинився на крижинах, копіюючи Федька, і провалився під лід. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти» з шанобливий до батька; «…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би» и спритний; «Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…» г брехливий; «Неправда! «Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї». Але Федько щоразу "спокушав" Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Можна зачитати уривок від слів: «Толя аж задихався…» і до слів «…тихенько став плакати». «…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає». Та в нього є чому вчитися не лише дітям, а й дорослим.</span>
