Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила. З усього цього стає зрозуміло, що функцію крил у людини відіграє душа. Душа людська, уяву людини і розум дійсно можуть допомогти людині відірватися від щоденних побутових питань життя, дозволити їй злетіти високо до небес і роздумувати над найцікавішими і піднесеними питаннями буття.
Звичайно, з твердженням Ліни Костенко про крила людини можна повністю погодитися. Прикладів цьому настільки багато, що перерахувати їх все просто не представляється можливим. Найкраще черпати такі приклади з літератури. Величезна кількість прикладів у літературі, опис людей, які перебували у найскладнішій ситуації, мали проблеми із звичайним забезпеченням своєї життєдіяльності, але все це не заважало людям замислюватися і займатися найбільш великими проблемами буття. Це лише підтверджує тезу про те, що людина – це така істота, яка завжди може мріяти і прагнути до чогось хорошого і світлого, незалежно від того, в яких умовах і обставинах вона знаходиться. Здавалося б, якщо людина живе в безпросвітній убогості, зобов’язана важко трудитися протягом днів і тижнів, щоб повноцінно прогодувати свою сім’ю, хіба вона може замислюватися про щось високе і духовне? Уявити це собі дуже складно, адже така людина повинна мати на умі лише свою боротьбу за виживання і не замислюватися ні про що високе. Але Ліна Костенко стверджує зворотне, і з нею можна повністю погодитися. Навіть у таких складних умовах людина не стає твариною, у неї залишається щось від Бога. На думку відомої української письменниці, в цьому піднесеному бажанні людині допомагають ті крила, які вона завжди має. Звичайно, ні про яких крилах, як у птаха, і мови бути не може. Людські крила – це уява людина і її високі людські якості, а саме чесність, правдивість, вірність, здатність до важкої праці, щедрість і, звичайно, високий творчий потенціал у обдарованих людей.
Після прочитання деяких творів Ліни Костенко стає очевидним, що людина дійсно має крила. Але вони не покриті пір’ям і не дозволяють людині злетіти, як птиці. Вони лише служать людським механізмом відриву від сірої реальності і піднесення до дивовижних висот своєї уяви і творчості. Крила є у кожної людини.
Ответ:
«Острів скарбів», який приніс його авторові всесвітню славу, є класичним взірцем пригодницької літератури. Книга, яка на перший погляд, проста й легка, за уважного прочитання постає багатоплановою і багатозначною. Авантюрний сюжет її, незважаючи на традиційність теми - це оповідь про піратів, пригоди на морі, — є оригінальним.
Юному героєві «Острова скарбів» Джиму Гокінсу доводиться самостійно орієнтуватися в складних обставинах за несприятливих умов, іти на ризик, напружувати мозок і м'язи. Доводиться робити моральний вибір, виявляти життєву позицію.
Джиму та його друзям зустрічаються пірати. Це справжні мародери, втілення злої і хижої підступності. Джим в їхньому середовищі — «острів скарбів». І глибинний смисл його пригод — в самому собі виявити справжні скарби.
Стівенсон оспівує романтичне натхнення почуттів, однак не ізолює цих високих почуттів від реального ґрунту. Його приваблюють складні характери, душевні суперечності і контрасти. Одним з найяскравіших характерів постає одноногий корабельний кухар Джон Сільвер. Він підступний, злостивий, жорстокий, але водночас розумний, хитрий, енергійний і спритний. Його психологічний портрет складний і суперечливий, однак переконливий. З великою силою художньої виразності письменник показує моральну сутність людини. Стівенсон прагнув своїми творами «навчати людей радості», доводячи, що такі «уроки повинні звучати бадьоро і натхненно, повинні зміцнювати в людях мужність». Адже багато юних романтиків мріють знайти свій острів скарбів...
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Більше діла — менше слів.
Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
На мою думку, Івась після зустрічі зі своїм батьком ніколи вже не зустрічав його.Але з часом він все ж таки дізнався ,як вчинив його рідний батько з ним і з Катериною.Після того Івась став ще більше зневажати москалів.Можливо він і поїхав би помститися батькові за такий егоїстичний та жорстокий вчинок. Хлопець пішов би до Запоріжжя у козаки, і там ще більше відстоював міцний дух нашого народу.