Якось була засуха. Усі рослини почали в яти. Та тут прийшла добра дівчинка, яка завжди усім допомогала. Та побачила вона ці рослини та зрозуміла, що їх потрібно рятувати, бо вони усі загинуть. Вона швидко побігла додому за водою. Потім прибігла та й полила водицею квітки. Та вони піднялися до верху. Дівчинка зраділа та побігла до своєї хати.
Федько - дитячий отаман. Він постійно знаходитьсобі якісь пригоди: то шибку розіб"є, то око товаришеві підіб"є, то змія в хлопців забере. Але, незважаючи на розбишацький характер, автор показує його чесним, справедливим, сміливим, благородним. Вражає сміливість Федька, коли він, не роздумуючи, кинувся рятувати Толю з льодового полону. Він ніколи не видавав своїх друзів. Душа в Федька була прекрасною, чесною і порядною. Мені подобається Федько своєю хоробрістю, благородством, правдивістю, сміливістю, готовністю прийти на допомогу у скрутну хвилину. Шкода, що він помер, а безсердечний Толя живе.
Буква А обозначает звук А
Бентежності озиваючись в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття,своїх думок.
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга — четверта дитина).
Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.
1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»[2]. Вірною подругою Ольги Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій «добрий ангел», як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Ольга Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.