Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа
і біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів. 2. Приголомшена публіка не знала, як реагувати. Кілька секунд панувала мертва тиша. Коли ж він опустив штангу і суддя оголосив, що новим чемпіоном Республіки став Іван Сила, зала вибухнула. 3. Ніч Іван перебув у найдешевшому пристанищі для таких же небораків, як він, котрі не мали де подітися у великому місті. Вуйко Микульця пішов у справах: поніс верховинські гостинці синові, який тут служив у вій-ську. 4. У розкішний спортивний палац набилася купа кореспондентів. Особливо багато їх було з Японії. Там не мали жодного сумніву, що Пацака Макурі стане світовим чемпіоном. Зрештою, тому японці й оплачували поєдинок. 5. Брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. По-при грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал. 6. Відважний Фікса не встиг витягнути посвідчення агента 008, як отримав залізним прутом по голові, тихо зойкнув і простягся біля Івана Сили. Нападники тут же накивали п'ятами. На шум у провулку визирнули сусіди, які й викликали поліцію та швидку допомогу.
- Психологізм у змалюванні персонажів. («…Хотів посміхнутись і не міг: вона довго дивилась на мене, видно, думала, а коли її око впало на моє дране коліно, …соромливо засміялась, тільки губи якось по-дитячому затремтіли, на колосок покотилася непомітно сльоза… Сині очі питали мене: “Хіба ти, Корнію, забув ясла коло чорного вола Зоряна?..”». Автор передає душевний стан героя, коли той раптом зустрів своє перше кохання, тепер уже далеку й недосяжну жінку, жінку, яка ще й досі його кохає, живучи з нелюбом.)
- Прагнення охопити найтонші зміни в настроях, миттєві враження. («Лягаю… “Японка” косо дивиться на дорогу, мої нерви приймають пісні поля і, здається, починають підспівувати самі; десь над ухом б’ється крильцями джміль, гуде, розсотує нерви, і мені до болю хочеться піймати його і задавить…» Герой у великому напруженні, адже дорогою хтось наближається; хоч він і звик до небезпеки, сприймає «пісні поля», одноманітний звук джмеля його дратує так, що хочеться скочити, знайти і задавити його…, щоб хоч якось розрядити напруження.)
-Особливий лаконізм прози. («— В жита! — Треба рушать!» «…Оглянув свою “японочку” — засунув її за пасок штанів, картуз — на очі, а стежкою чорногуза — в жита».)
- Ритмічність. («…Одкрасувались — наливаються, через тиждень-другий — копи, а зараз догоряють; у мене почали дзвонити коси, серпи, а важкий колос схилявся до землі».)
-Багатство відтінків у змалюванні дійсності. (Стосунки Корнія й Уляни: «покотилась непомітно сльоза», «які вороги ми… Ні, Корнію, нам не так треба!», «Хай хоч один день буде наш!», «То, Корнію, зуби чортові, а не Дзюби!», «…а то ж нікуди не пускає…», «боязко, з тихою журбою, нагадувала», «перекривила», «тихо поцілувала», «повела бровою і засміялась».)
- Збільшена увага до кольорів і звуків, яскравих деталей. (Очі сині-сині, мов льон; божа коровка; шептали колоски; «я співать хочу…».)
- Уникнення соціальних проблем. (Ми не знаємо нічого конкретного про героя: ні його переконань, ні причини дезертирства; є лише окремі натяки. Герой просто хоче жити, радіти сонцю, любити, і за це платить злигоднями й небезпекою дезертирського життя.)
Повість Андрія Чайковського “За сестрою” служить відмінним прикладом історичної повісті, в якій розкриваються дивовижні часи нашої української історії. Цю повість я прочитав просто-таки на одному диханні, вона стала для мене напрочуд цікавою та захоплюючою. Важливим фактором на користь саме такого ставлення до цієї повісті з мого боку став факт того, що в ній було розглянуто і які дійові особи там були показані. Безумовно, там багато цікавих героїв, які викликають увагу і непідробний інтерес. Але, звичайно, самим цікавим і близьким мені
по духу є головний герой цієї повісті Павлусь.
Що ж такого особливого в Павлусі, що він мені настільки сильно сподобався і запам’ятався? Що ж, в ньому дуже багато позитивних рис і характеристик. По-перше, він надзвичайно сміливий чоловік. Зі змісту повісті відомо, що йому було всього 15, коли на українську землю прийшли монголо-татарські загарбники. Він пережив безліч бід і проблем, але не зневірився. І коли монголо-татари захопили його сестру і вивезли її в Крим, Павлусь, незважаючи на свій вік, жодного разу не сумнівався в тому, що її потрібно терміново рятувати і визволяти з того полону, в якому вона опинилася.
Для цього він проробив великий шлях, спілкувався з різними людьми, боровся з серйозними проблемами і неприємностями. Тим не менш, в певний момент йому вдалося впоратися з усіма проблемами і він успішно досяг поставленої мети. Звичайно, він не зміг би цього зробити без сильного і міцного внутрішнього стрижня, характеру. Крім того, хотілося б зазначити іншу, як мені здається, надзвичайно важливу характеристику цього молодого хлопця. Вся справа в тому, що він не відмовився від православного християнства, хоча дуже довго і часто перебував серед мусульман. Він залишився вірною своїй вірі людиною. Хіба це не можна назвати подвигом? Я думаю, що з упевненістю можна. В таких обставинах, в яких він був, було вкрай складно не піддатися на спокусу спростити своє життя та стати мусульманином. Тим не менш, він утримався від такого рішення, тому що розумів всю відповідальність перед своєю вірою і країною. І це говорить про нього з дуже хорошого і правильного боку, як про людину високих моральних якостей.
У цій повісті є багато цікавих і приємних героїв. Але, я думаю, багато людей погодяться, що самим яскравим і цікавим серед них усіх є Павлусь. Він має неповторні людські якості, запам’ятовується всім читачам, а тому на тлі інших героїв цього твору виглядає найбільш приємно.
Я свій брала з якогось сайту в інтернеті тому тримай.
Микола про Возного: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!». «Возний-пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого.» — каже Микола Наталці «…Живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється»
Отже, у Возного є позитивні і негативні риси характеру :
1) Позитивні : освіченість та почуття гумору
2) Негативні: жорстокість, хабарництво, пихатість, любов до чарки, зневага до простих людей.