Григорій Косинка і Микола Хвильовий... Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього слова... Однак у кожного з них (а так буває завжди!) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє світобачення... Закономірність, що не потребує доказів... У центрі уваги обох письменників — людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції. Що характерне для Григорія Косинки? Обґрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу «Мати», написану в 1925 році. Головний герой новели — Андрій, сільських хлопець, що має, мабуть, поза політичну позицію. Згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (Андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. Юнак не хоче опинитися серед них, він «пускає коня вподовж переляканого села на всю прить» і ... зустрічає трійку польських кавалеристів. Діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. У нього є своя мета, як він каже, постанова: привезти до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що заважають йому дістатися до Зеленогаївської лікарні, «що стояла поза арміями». А ворогів треба знищувати. Уже повертаючись додому, він у немилосердній люті вистрелить, і від того буде «п'яний якоюсь великою радістю перемоги». У душі Андрія — постійна боротьба: добре, що поляки відступають, але ж, відступаючи, вони можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то й вбити. Юнак нікому не хоче служити: ні полякам, ні гайдамакам, ні Котовському; ним оволоділа лише тривога за матір. Навіть про односельчан він майже не згадує, і думки щодо конфіскації більше належать не йому, а селянам, які втомилися від того, що на селі постійно змінюється влада. У цьому коловороті подій важко зрозуміти, хто наші, хто ваші, а хто свої. Андрій — типовий представник того селянства, якому нелегко визначитися щодо ідеалів. Однак тривога за матір — не лише тривога за родину. Це й тривога за довкілля, гармонію якого порушено.
Одна з кращих новел Миколи Хвильового — «Я (Романтика)». Основний мотив її — революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. Якщо герой новели «Мати» Григорія Косинки має ім'я, то герой новели Миколи Хвильового — безіменний революціонер-фанат. Він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. Він — дитя своєї доби; перекладає на свої плечі величезний тягар — перебудову світу. Але ж зміна формацій супроводжується знищенням інакодумців. Відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім'я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. Мотив Андрієвих дій — тривога за матір, мотив дій фаната — визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить «загірної комуни».
Без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: «Тоді я у млості охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. Потім підвів маузер й нажав на скроню»...
Який жах! Син убиває рідну матір за ідею... Письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське «Я».<span>А якщо ти взяв такий гріх на свою душу? То вже повна деградація людської сутності. Ось докази. Сучасність ліричний герой сприймає як «бенкет» щоправда дикої країни. Безумство і категоричність у діях — остання інстанція міркувань персонажа. Він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. У його міркуваннях немає нічого людського. Важко зрозуміти таку людину. Убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що «я — чекіст, але й людина»... Хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж!) знищив найдорожчу людину. Хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за допомогою релігії. Чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. Він навіть не поховав матері... Виправдати його дії не можна. Закінчити свої роздуми хочу словами М. Жуменського: «Небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями пастку».</span>
1.Козацький рід судаків:
а)дід Андрій,син Степан, жінка Палажка та діти -Петро,Павло і Ганнуся
б)привчання Павлуся до лицірського ремесла
в)любов Павлуся і Ганнусі
г)напад татарів
2.Втеча Павлуся від татарів:
а)козак знаходить Павла
б)зустріч братів
в)прозповів про сім*ю
3.План нападу на татарів
4.Битва козаків з татарами:
а)побачив все що розказував дідусь
б)розгром татар козаками
5.Батко з синами:
а)Павлусь зник
6.Продаж в полон:
а)високий чоловік
б)дорога до татарів
7.Важка доля:
а)слухняний Павлусь
б)втеча
в)раптове повернення
г)покарання
<u /><u>г)</u>Павлусь врятований від покарання<u />
8.Щасливий Павлусь:
а)Девлет-гірей
б)гарна одежа
в)зустріч з сетсрою
9.Радісна новина:
а)Павлусь вільний
<span>б)добре серце Павлуся</span>
Дружба - як діамант. І кощтує дорого, і зустрічаєтся рідко, і підробок дуже багато. Дружба - це почуття, яке можуть відчувати тільки справжні друзі між собою. Але, на жаль, інколи дружба - не дружба, а тільки підробка. Якщо людина не відчуває справжньої дружби до іншої людини, то це просто підробка дружби, як підробка діаманту. А справжній дружбі немає ціни. Вона безцінна. І красива.