«Кайдашева семья» — реалистическая социально-бытовая повесть украинского писателя Ивана Семеновича Нечуя-Левицкого, написана в 1878 году. В произведении на материале повседневной жизни крестьянства раскрываются некоторые черты характера украинского народа, его индивидуализм, стремление жить отдельной, самостоятельной жизнью. Произведение неоднократно переиздавалось и переводилось на другие языки.
Мій рідний край-це завжди квітуча та могутня Україна.Багато молодих хлопців та дівчат мріють якнайшвидше поїхати зі своєї батьківщини за пошуком кращого життя ніж в ріднім краю.Та чи замінять американські бургери бабусині пиріжки?чи замінять російські"Щи"український борщ?Ні!ажде національні страви неньки- України замінити неможливо.А скільки визначних пам`яток архітектури знаходяться в Україні?скільки музеїв?театрів скільки?навіщо їхати кудись по краще життя якщо воно тут!в нашій Україні ,тільки щастя потрібно заслужити.Мій край -моя держава,моя Україна! і я її люблю!і хочу щоб її любили й ви
Образ матері у творах Т. Шевченка
<span> </span>
<span> Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми. </span>
<span> Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише: </span>
<span> </span>
<span> Там матір добрую мою </span>
<span> Ще молодую - у могилу </span>
<span> Нужда та праця положила... </span>
<span> </span>
<span> Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час: </span>
<span> </span>
<span> І сниться їй той син Іван </span>
<span> І уродливий, і багатий, </span>
<span> Не одинокий, а жонатий </span>
<span> На вольній, бачиться, бо й сам </span>
<span> Уже не панський, а на волі. </span>
<span> </span>
<span> Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини: </span>
<span> </span>
<span> І на оновленій землі </span>
<span> Врага не буде, супостата, </span>
<span> А буде син, і буде мати, </span>
<span> І будуть люди на землі. </span>
<span> </span>
<span> Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна. </span>
Відповідь:
Г. Квітку-Основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. У повістях Квітки-Основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.
Одним з найвідоміших творів письменника є повість «Маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.
Головна героїня твору — дівчина Маруся. Вона — втілення ідеалу досконалості. Зовні Маруся надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте»... . Прекрасна Маруся і душею: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».
Ідеальній дівчині — ідеальна пара. Василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. Герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. І хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.
Хоча й було кохання Марусі та Василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. Тимчасова незгода Мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть Марусі, після якої Василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.
Персонажі повісті Квітки-Основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. Крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.
Пояснення: