Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах
ажаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Івавтор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
1. Завдання вчительки
2. Насмішки майбутнього майстра велосипедного спорту
3. Добра бабуся, та дід Трохим.
4. Дорога до лісового озера.
5. Страшна розповідь про химеру
6. Таемниця. І нічна варта.
7. Вивчення бібліотеки.
8. Митькозавр Стеценка із Юрківки.
9. Велечезні сліди на березі.
10. Невдала операція "Курка".
11. Нічний розіграш Васі.
12. Майбутні пригоди хлопців.
- Мамо а де мене знайшли?
<span>- Ну тебе ми знайшли в капусті. </span>
<span>- А Петрика де? </span>
<span>- А Петрика в пшениці. </span>
<span>- Ну а Василя? </span>
<span>- В буряках. </span>
<span>- О, мамо, то вас по всьому городу тягали!</span>
Двадцяте століття починалося як технологічне, зростало як атомне, а скінчилося воно під гаслом екології. Століттями західна цивілізація розповсюджувала у світі свій погляд на природу, який містився в принципі: "Хапай, що можеш". Природа неквапливо творила рослинний і тваринний світи, мільйони років витратила на удосконалення крил та очей, фарб та запахів. А людина, "ничтоже сумняшеся", за сто років повністю винищила зо дві тисячі видів комах, птахів і тварин. Замислитеся: ми ніколи вже їх не побачимо.
<span>Втручаючись у природну рівновагу, людина поводить себе, як кенгуру на порцеляновій фабриці! На південно-східному узбережжі Північної Америки понад сто тисячоліть жили в гармонії корали та морські їжаки. Людина завезла туди видру — і от через п'ятдесят років не стало ні коралів, ні їжаків, ні видр. А були великі плани — торгувати хутром. </span>
<span>Ми вчилися на тому, що нема у світі нікого й нічого могутнішого за людину. Так, вона зараз здатна за 20 хвилин знищити планету. Та не може створити живої клітини, відродити вигублених тварин, очистити від нафти океани. </span>
<span>Сьогоденні принади роблять людей сміливими. У нашій Україні, у Карпатах, росли букові й грабові ліси — гордість Західної України. У буків одна вада: вони мають красиву й міцну деревину. А зараз дуже цінуються меблі з натурального дерева, і ось ради прибутку вирубають столітні ліси. </span>
<span>А як наслідок цього — селевий потік, що змиває кілька сот домівок. </span>
<span>На щастя, є і будуть люди, які стурбовані долею живої природи, вони роблять велику справу, вивчаючи тваринний і рослинний світи, знімаючи фільми, друкуючи книги. Два імені стають спокутою XX століття: Жак Ів Кусто, справу якого зараз продовжує син, і Джералд Даррелл, віддавший життя справі вимираючих видів. Їхній приклад повинен надихати нас.</span>
<span>Посѣяли дѣвки ленъ,
Посѣяли въ огородъ,
Во частенькій, во новой.
Повадился въ этотъ ленъ
Дѣтинушка, парень молодой;
Со льну цвѣтикъ сорывалъ,
Въ Дунай рѣчку побросалъ.
Дунай рѣчка не приматъ,
Ко бережку прибиватъ,
Ко бережку ко круту,
Ко желтому ко песку,
Ко сѣрому камешку.
Въ сѣромъ камнѣ искры нѣтъ.
Въ своей женѣ правды нѣтъ;
Въ чужой женѣ правда вся.
Куплю своей женѣ лапотки,
Чужой женѣ — башмачки;
Своей женѣ — костычокъ,</span><span>
</span>