Епітети — золоті яєчка, «вишні чорноокі», «шлях золотий»
метафори — хатка стоїть на самоті, «дорога лежить», «казка сидінь, жоржини виглядають»
зображують застиглість картини: уособлення «навшпиньки виглядають жоржини через тин» створює конкретний зоровий образ, шо дозволяє уявити висоту тину, вигляд квітів.
Павлусь - це член сім'ї славетного , козацького роду Судаків.Дід Андрій навчав його рицарських ремесл. Він був цілеспрямований , наполеглевий. Мав велику силу волі. Дуже любив свою сестру Ганнусю і був готовий віддати своє життя за її здоров'я і волю.
Вона трапляється не часто
Еге ж? Лише після дощу
Сяє барвами прекрасно
Ех, такого дива не впущу
Л
К
А
<span>Збірка «Зів’яле листя», що побачила світ у 1896 р., пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. Це — провідні мотиви книжки. Її<span>жанр, </span>за визначенням самого автора, — «лірична драма». </span><span>«Зів’яле листя» — не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. <span>Композиційно </span>складається з трьох «жмутків» (уже в такий спосіб продовжується символіка назви), кожний з яких складається з двадцяти поезій. Перший «жмуток» був написаний раніше й уміщений ще в збірці «З вершин і низин», тепер до нього додалися два нові. В основі ліричного сюжету — болісні переживання юнака, викликані нерозділеним коханням. Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя. </span><span>1. <span>Перший «жмуток»- — </span>палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки. І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на’ щастя. </span><span>2. <span>Другий «жмуток» </span>найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою, дарує віру, радість життя, але… ненадовго. </span><span>3. <span>Третій -«жмуток» — </span>розв’язка драми: кохана стає дружиною іншого, щира любов зневажена, надії на щастя остаточно втрачені. Герой більше не знає, для чого жити. Дійшовши до краііньої межі відчаю, він накладає на себе руки. Так ще раз повторюється доля молодого Вертера — героя відомого роману Й. В. Ґете, що про нього згадує автор у передмові. </span>
Я хочу розповісти про другорядного героя Кактуса з твору «ТТБ» Л.Вороніної.
Це прізвисько одного хлопця, його справжнє ім’я Сашко Смик. Колись він був як усі. Мав сили рівні з іншими, був одного зросту з усіма, особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей. Але після останнього літа він виріс на дві голови, накачав м'язи. Особливо вирізняла його серед інших зачіска, схожа на кактус. Відчувши силу, він став занадто самовпевненим, зробився бешкетником. Ображав свого сусіда Клима,обзивав його різними образливими словами.
Кактус не подобався багатьом. Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю, зовсім не симпатизує йому. Називає цього героя орангутангом. Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса, але без якогось захоплення ним. На мою думку, автор навіть підкреслює, що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність.
Сашко у творі пережив багато пригод, дечому навчився. Мене тішить те, що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої «колючки».