Як вважає більшість сучасних дослідників культурної спадщини нашої країни, історію нашого народу з самого початку його зародження и до наших днів можна вивчати за змістом народних і авторських пісень. З цим ствердженням не можна не погодитись, оскільки українська пісня є справжньою душею народу і сягає в давнину, перетворюючись в унікальну поетичну біографію нашого талановитого народу.
Незважаючи на історичні обставини, що складалися в нашій крайні в той чи інший час, майже у всі часи людського буття пісні для нашого народу завжди залишалася частиною його життя, та й зараз вона є невичерпним джерелом наснаги. Багато пісень, які складалися в народі або були написані талановитими авторами, стали сьогодні довершеним творінням нашого геніального народу, можна сказати, дивом з див світу.
Пісня – душа народу, і це цілком закономірно, оскільки людське життя починається з колискової пісні, яка лине з материнських вуст, потім супроводжується різноманітними піснями в залежності від індивідуальних переваг кожного з нас, а закінчується обрядовими піснями під час того, як ми залишаємо цей світ.
Якщо говорити про народні пісні, то більшості з наших співвітчизників з дитинства відомі історичні пісні, які складалися нашими предками під час бойових походів, у кровавих та нещадних січах, під час відпочинку та на всіх інших дорогах козацької слави. З давніх-давен українська народна пісня мандрувала чумацькими шляхами, розповсюджувалась по країні заробітчанами та жовнірами, виражаючи біль та сподівання наших предків. Так, у середні віки вони відображали важку долю українського народу, висловлювали протест проти солдатчини, панщини, кріпацтва та приниження з боку інших держав.
Обрядові пісні, які складалися з моменту утворення української культури и передавалися із покоління в покоління, дійшли до нашого часу, в більшості своїй, у вигляді романтичних колядок та щедрівок, що виражають піднесений настрій та святкову суєту. Таким способом наші предки прославляли звичайну трудову людину, відволікали її думки від повсякденних проблем та дозволяли деякий час побути в вимріяній казковій країні. А ось навесні, коли все навкруги оживало, коли яскраві весняні барви природи тривожили чуйні серця української молоді, над нашими селами лунали веснянки. Вини поєднували радість очікування и тихий смуток невідомості.
Дійшли до наших часів і інші святкові пісні, та пісенні твори, які відображають повсякденне життя нашого народу. Не менш, ніж народні пісні, українці люблять твори класичних та сучасних авторів, що були перекладені на музику.
Серед українських поетів-піснярів перше слово, безперечно, належить І. Франку, який заклав основу перекладу віршів українських поетів на музику. Пізніше багато пісень склалося з віршів М. Вороного, В. Сосюри, А. Леашика, а сучасна пісенна творчість відрізняється настільки великим різноманіттям, що потребує окремого, більш детального розгляду.
Але незалежно від того, являється пісня народною чи авторською, в любому випадку це безцінна культурна спадщина нашого народу, в якій, як в дзеркалі відображається усе наше життя. І цю спадщину ми повинні знати та цінити протягом усього свого життя.
"Енеїду" Котляревсьокого по праву називають енциклопедією українських старожитностей. Так, у поемі зображено представників різних станів українського суспільства, народні звичаї й обряди, селянський і панський побут, міфи, легенди і вірування українців. Розповідь про троянців, карфагенян, сицилійців, рутульців, олімпійців-богів несе на собі ознаки українського колориту. Наші славні діди співали пісень про Сагайдачного та Січ, палили роменський тютюнець, носили шапки з решетилівських смушків. Вони виросли на українській землі, зокрема на Лівобережжі, про що свідчать назви населених пунктів у творі: Полтава, Опішня, Решетилівка, Лубни, Гадяч. У ватазі Енея ми натрапляємо і на українські імена: Педька, Терешка, Панька, Охріма, Леська, Олешка, Пархома тощо.Котляревський зумів зберегти у поемі дух козацької незалежності і це забезпечило їй неповторну й національну самобутність. У творі описані українські страви: галушки, лемішку, куліш; напої: сливянка, мед, горілка, сирівець, пиво. Зображено і український одяг (спідниця, запаска, очіпок), і народні ігри: журавель, хрещик, Панас, жгут. Цікаво, що Котляревський описав і вечорниці в пеклі, місцем яких була сільська хата. Там дівчата пряли, вишивали, розповідали казки, співали тощо. Вечорниці - це своєрідний університет культури на селі, де виблискує скарбниця людської мудрості. На вечорницях часто єдналися молоде українське подружжя.
Так, бо вiн зрадив Павлуся, він набрехав йому, що покаже дорогу до сестри. Хлопець йому повірив, а хазциз продав його татарам та й ще взяв його коня та грощі, які були у Павлуся. Я вважаю що харциз був покараний с.праведливо.
Я тобі допоміг? якщо ні напиши я можу доповнити
1. Повість "За сестрою" виховує такі людські якості: хоробрість, мудрість, безстрашність, хитрість і доброту.
2. На мою думку назва "За сестрою" означає, що головний герой старатиметься захищати і оберігати свою сестру постійно і те, що Павло буде стояти за нею горою і піде хоч на край світу. Також,ця назва може означати те, що Павлусь любить Ганну і це героїко-романтична повість.
3. Так твір "За сестрою" є сучасним і актуальним в наш час. Тому що в повісті описуються і виховується багато моральних якостей, які дуже стосуються сьогоднішнього дня.
