Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.<span> По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.Отже дружба саме дороге що є в нашому житті</span>
Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок — байка-казка «Пан та Собака».
Байка «Пан та Собака», яку сам автор назвав «казка», перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а тому по праву вважається першим класичним зразком сатиричної байки в новій українській літературі. В алегоричному образі Рябка, винятково сумлінного і чесного, автор показує долю кріпака, яка повністю залежить від пана. Рябко прагне догодити панові, але й тоді, коли не спить цілу ніч, охороняючи панське добро, і тоді, коли заснув, він стає жертвою панської примхи.
Образи байки «Пан та Собака» символізують взаємодію суспільних сил кріпосник—кріпак, тобто автор відтворив тут головний соціальний конфлікт свого часу. Сатирично зображуючи найгірші риси маєтного поміщика, П. Гулак-Артемовський показує повну залежність кріпака від нього. Авторський підтекст такий: доля, життя і права кріпака — такі ж, як у собаки:
«Лупіть Рябка!» — кричить пан, як навісний; Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий. Разів із шість Рябка водою одливали І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали... І симпатії автора на боці Рябка, П. Гулак-Артемовський наділяє його людськими рисами, що робить чіткою алегорію. Підкреслюючи працьовитість, виняткову старанність Рябка, поет вживає вирази «сердега наш Рябко», «бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив» та інші. Але покірний і самовідданий Рябко після панських знущань стає лютим ненависником панства:
Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку, А що є за те Рябку?
Викриваючи панське свавілля, П. Гулак-Артемовський свідомо заступається за покривджених.
Байка-казка «Пан та Собака» — це сміливе дошкульне висміювання (хай і в алегоричній формі) панів-самодурів. Мова байки — народна, сповнена народних прислів'їв, порівнянь, постійних метафор («Один Рябко, один, як палець, не дрімає», «Рябко тобі і усом не моргає» та інші).
<span>Отже, ідейний зміст байки «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського спрямований проти ставлення до кріпака як до робочої худоби, а сама байка належить до гостросатиричних творів української літератури 20-х років XIX століття. </span>
Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).<span>Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав-личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й</span> екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».<span>
</span>