Об’єднаймося ж, брати мої
Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування.
Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення
існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували
свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку
цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних
цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками
створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку
визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих
груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера
поводження, мова, закони.
Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях.
Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли
теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули
надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать відносинах
традиції, звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх
основі. А це – дзеркало душі народу.
У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності
життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в
силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь
із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація.
Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення
духовності.
Ще Шевченко писав:
“Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь!...”
А це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не
повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів.
Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо
цього консенсусу, то життя на Землі стане надзвичайно щасливим. Відколи
існує життя н Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить
і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на
таке покращення – марно.
Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але,
якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і
тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати.
Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки
розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою
подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити
наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють,
що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються,
людство досягне найбільшого рівня розвитку.
<span>
</span>
«Кайдашева сiм’я» образ Омелька Кайдаша
Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити- це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним.
Після одруження синів, він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку.
Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.
«Кайдашева сiм’я» образ Марусі Кайдашихи
Маруся Кайдашиха — дружина Омелька, мала двох синів.
Мотря – «робоча та проворна, та трохи куслива, як мухи в спасівку». «Має серце з перцем». Вона сварлива, бездушна жінка. Маруся гарно готувала і замолоду служила у панів покоївкою, від них і сама «набралась трохи панства». Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру — це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, і, навіть, бійок.
Омелько і Маруся Кайдаші – працьовиті, своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батькам — і в цьому одна з проблем батьків і дітей у цій родині.
«Кайдашева сiм’я» образ Карпа
Карпо – старший син О.Кайдаша та М.Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний.
Карпо – енергійний, суворий, впертий. Про горб «… цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів».
«Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались.» На селі його обрали десятським.
«Кайдашева сiм’я» образ Лавріна
Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів.
Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці. Але, нажаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом.
«Кайдашева сiм’я» образ Мотрі
Образ Мотрі — один з найдовершеніших образів повісті. Мотря — дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але добра і не вихвалялася на селі. Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому.
«Кайдашева сiм’я» образ Мелашки
Мелашка – щира і тиха.
Мелашка – щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива, з бідної сім’ї. Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки.
Загалом, Кайдаші і їх дружини — індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Вони втратили почуття гідності та поваги.
Баба Палажка – «ідеолог», «з’їла двадцять пасок у Києві», знає замовляння: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах…».
Баба Параска «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»; мова «Благословіть бабі Палажці скороспостижно вмерти».
Повість «Кайдашева сім’я» закінчується примиренням двох родин.
"Моє найулюбленіше свято"
Моє улюблене свято-Новий рік!Тому,що в яку ж іще подію уся сім'я,родичі і друзі можуть сидіти за одним столом, забуваючи про всі свої проблеми й негаразди.А який настрій,які передчудтя ми відчуваємо перед цим прекрасним,святковим днем!
Також мені подобається обирати подарунки свохм друзям,рідним.Наряджати ялинку,яка нібито зараз затанцює у своєму яскравому,барвистому вбранні.Кругом грають новорічні пісні,життя в цей святковий період перетворюється на дивовижну,веселу казку,в якій живеш ти сам!Коли настає той самий день-31 грудня,все співає в один голос,Настав Новий Рік!Мати з батьком готують їжу на стіл,та так вже її багато,що здавалося на цілий рік вистачить!Ось настає вечір,приходять гості,сідають до столу,і як же хороше на душі в цей час стає!
Ось вже б'ють Куранти!За вікном салюти!Дзвін келехів з шампанським!Якеж всетаки прекрасне свято Новий рік!
Хлопця хотіли спалити селяни,за нього дуже переживала його мати і біжучи до ньоговона впала і з її сліз виріс нарцис і сказав,щоб вона йшла і випустила сина ,бо вже поснула сторожа.Прийшовши до сина ,вона його розкувала і дала йому нарциса .А хлопець пішов аби стати над громом.Вночі над селом спалахнуло вогнище то планетник летів... Так і пердав я цю легенду слово в слово з уст олени булиги.завжди коли мені тоскно,я згадую планетника і дивлюсь на небо і чую дзвони дзвонять