Не понимаю украинский язык
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.•
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
<span>• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»</span>
Кожен з нас сам обираэ соби друзив.
Вони бувають схожими на нас, а часом навить дивуэшся, наскильки ви видризняэтесь.
Але усих справжних друзив поэднуэ одна якисть: в скрутну хвилину вони пидтримують один одного, и радисть теж щиро дилять навпил.
Добре, коли маэш справжнього друга з дитинства.
Коли готовий сам потерпати, але виручити друга, та и вин завжди радий допомогти.
Дружба - це ще й цикаве дозвилля, та, як правило, дружни сим"йи, об"эднани спильними интересами.
Але це - не тильки взаэмодопомога та ризноманитний видпочинок.
Дружба повинна бути напрямлена на покращення наших якостей.
Справжний друг не буде заохочувати тебе до протизаконних дий та инших аморальних вчинкив.
И якщо ти поведешся нечемно, вин маэ обов"язково вказати тоби на це, як и ти маэш вказати йому на недолики у його повединци в аналогичний ситуации.
И, мабуть, зайве говорити, що дружба - це просто чудово.
Мати доброго друга - велике щастя, по-справжньому легко жити, якщо поруч друг.
Леся Українка все життя згадувала милий край свого дитинства — Полісся. Вона була надзвичайно обдарованою, а світ її захоплень був дуже широкий.
Молодша сестра Ольга згадувала про неї: «Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. Вони, на диво, цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини».
Леся рано почала писати вірші, і допомагали їй у цьому батьки. Її твори надзвичайно романтичні і ліричні, сповнені бажання жити і творити. Наприклад, у поезії «Мрії» зображені мрії героїні, за які необхідно боротися навіть тоді, коли це неможливо.
Болючі переживання поетеси з приводу її здоров’я зображені у поезії «Як дитиною, бувало…» Мужність, стійкість, сила волі притаманні дівчині. Леся любить природу і захоплюється нею, милується красою морської тиші. У вірші «Тиша морська» багато епітетів: ясне небо і море, перлиста хвилечка, золотий шлях. Вони допомагають поетесі змалювати красиву картину моря й виразити почуття.
Кожне Лесине слово зворушує серце. Ми захоплюємося її поезією!
