Вадим
Батько Вадима
Толик
Iван
Катерина
Васюня
Фрол
Якiв
Франя
Гордiй
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Повчальна казка про монетку Жила якось у кишені у хлопчика одна монетка. Вона жила там недовго, бо хлопчик подарував її своїй мамі. Монетці подобалося жити в кишені у хлопчика, тому що там було тепло. Мама віднесла монетку на ринок, натомість отримавши свіже молоко.Монетка, усвідомивши, що її передали, спочатку засмутилася, а потім стала мислити позитивніше, та чекала з нетерпінням наступної передачі, адже так вона подорожувала по всій країні, побувала на всіх великих ринках, у магазинах, побачила на своєму шляху різних людей та багато інших монет.Але одного разу вона потрапила до рук одного дуже відомого колекціонера. Це був дуже розумний чоловік, у нього була велика колекція монет зі всієї планети.Монетка спочатку злякалася, адже тепер їй було не вибратися, тож про подорожі доведеться забути. Колекціонер відмив її, вона стала чиста та блищала, як новенька, що не могло її не радувати. Ніхто раніше так дбайливо до неї не ставився. Вона більше не поневірялася по брудним гаманцях, її більше не впускали в бруд на ринку.<span>Монетці сподобалося жити в окремій оксамитової коробочці. По сусідству з нею жили так само й інші монети, якими колекціонер дуже пишався. Він беріг їх від тертя, протирав пил, а найголовніше - нікому не віддавав. Він став для них справжнім господарем. Так монетка знайшла свій дім, де тихо та спокійно, й так само добре, як колись у хлопчика в кишені.</span>
Минуло багато років. Режисер Альтов, який так і не зняв жодного хорошого фільму, постарілий, всіма забутий і геть розчарований у житті, купив у кіоску газету й сів на лавку. Він бігло проглянув першу сторінку, другу, і раптом відчув якийсь гострий укол. На третій сторінці, під фотографією, великими буквами писало "На конкурс молодих режисерів від нашої країни поїде талановитий Євгеній Костін із своїм шедевром, фільмом "Олень Август". З фотографії на Альтова дивилися ті самі великі сірі очі хлопчика Жені, який колись так роздратував його в машині, і в якому він так і не розгледів таланту.
Завжди плекаємо і любим,
Екологію її голубим,
Молитися за неї будем,
Людей її ми не забудем,
Якщо жити без неї - страшне перебудем.
