У думах народ оспівує мужність і героїзм захисників рідної землі у боротьбі проти ворогів, засуджує жорстокість загарбників, а також утверджує моральний ідеал людини.
Кращі духовні якості людини втілює в собі героїня однойменної думи Маруся Богуславка. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Доля цієї жінки дуже складна. Потрапивши в турецьку неволю, вона стає дружиною султана. Але забути рідну землю Маруся не може, мабуть, тому і знає, що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота, а завтра святий празник. Але, незважаючи на своє важке життя, ця жінка не втратила доброзичливості і співчуття. Вона ставиться з розумінням і добротою до бідних невільників, що "тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають". Маруся відмикає темницю і випускає на волю бідних невільників, коли її чоловік від'їжджає до мечеті. Так вона може прислужитися Батьківщині, образ якої плекає в своєму серці.
Але повернутися додому Маруся не може, бо вже "потурчилась, побусурменилась". Саме тому вона просить козаків передати батькові, щоб не викупав її, дівку-бранку, з неволі. В цьому — трагізм і складність цього образу.
<span><span>ДоброЗло</span><span><span>1. «Люди не мають що їсти»2. «... вмивається слізьми».3. «...великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка...»4. «обличчя худе, худе, лиш шкура та кості...»5. «одні з голоду гинуть...»</span><span>1. «А м'ясо їдять. Добре їдять»2. «Пахучим милом вмивається».<span>3. «Які у неї сорочки, якікружева...»</span>4. «... був товстий, як годований кабан...»5. «... другі папір у ящик ховають...»</span></span></span>
<em><u /></em>
“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
В даній книзі не було нічого відомо про батька Тугара Вовка лише йшлося про його дочку мирославу
Я дуже люблю квіти, їх аромати, яскраві пелюстки. Моя улюблена квітка — незабудка.
<span>Яке ласкаве ім'я у моєї квітки. І сама вона прекрасна. П'ять пелюсточок, синіх-синіх, ніжніших від неба, а посередині знаходиться жовте сердечко. Незабудки не вигорають, не відцвітають, не тьмяніють на гарячому літньому сонечку. Цвітіння квітки, маленької, як нігтик дитини, м'яке, чисте, довірливе. Подивишся на неї раз — повік не забудеш. Адже у ній поєднані разом і краса, і простота, і вічність.</span>