Ответ:
Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла»
Майже двісті років п’єса І. П. Котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів.
Сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. Усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. Мати Наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. Але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець.
Поародного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “Радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. Це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу Наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса.
Постать Наталки Полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. Ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «Золото – не дівка!…» – каже про неї виборний. «Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.дібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але І. П. Котляревський, створивши п’єсу «Наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавку» «праматір’ю українського н
Сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні Наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. Про це свідчать і слова пісні:
«Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.»
Вже після розмови Наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. А слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що Наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка Наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. Все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. Взагалі, мова Наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю.
Не дивлячись на свою душевну стійкість, Наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. І дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо.
<span>Риси Наталки Полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. Незважаючи на підкреслену індивідуальність образу Наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.</span>
<span><span>Жив собі на світі прислівник.І завжди він був разом з його другом дієсловом.
Вони завжди були зв'язаними в реченні.Але на відміну від дієслова прислівник не мав закінчення, бо був незмінною частиною мови.
Але це було не важливо тому, що прислівник і дієслово були друзями нерозлий вода.</span><span>
</span></span>
Життя людини – череда рішень, які вона приймає. Кожне наше рішення – це вибір з низки варіантів. Щодня кожна людина робить вибір не один раз, а декілька, від простих побутових до таких, що впливають на все її подальше життя. Інколи вибирати легко, наприклад, коли обираєш між тим, що тобі подобається, і тим, що ні. Часом це зробити складніше, бо твій вибір стикається з інтересами інших людей.
Звичайно, коли ми обираємо конкретні речі, ми аналізуємо плюси та мінуси різних варіантів. Та навіть у цьому випадку не можемо бути впевненими в тому, що все буде саме так, як ми загадали. І не знаємо напевне, як би все було, якби колись ми зробили інший вибір. Бо життя – непередбачуване, і, мабуть, його не можна спланувати заздалегідь. Обрана колись професія може стати не затребуваною через кілька років чи просто не сподобатися, більш того, можуть не заладитися стосунки з чоловіком чи дружиною, але ж хто знає про те наперед? Єдиний життєвий вибір, який ми можемо зробити, це вибір власних принципів прийняття важливих рішень.
Мабуть, під життєвим вибором людини мається на увазі її ставлення до самого життя та інших людей, засоби, які людина обирає задля досягнення своїх цілей. Хтось обирає життя за підказками душі та по правді, а хтось – за пихою та вигодою. Перший іде власним шляхом, долає труднощі, розкриває таланти та знаходить своє щастя, а другий думає лише про те, як бути кращим за інших – мати більше грошей, займати кращу посаду, одружитися з гарнішою жінкою, водити шикарніше авто. Такі люди не отримують від життя справжнього задоволення, а лише заздрість з боку інших.
Хтось не може собі дозволити отримати вигоду, обманюючи когось, наживаючись на чиємусь нещасті, а для другого це норма. Хтось здатен принести в жертву власне життя заради іншої людини, а хтось може вбити за образу чи гроші.
Усе, що я можу сказати наостанок - це те, що кожен робить вибір самостійно. Неможливо змусити когось бути чесним, добрим, працьовитим по-справжньому. Можна ув’язнити злодія та випросити грошей на благо чинність у скупердяя, та це не зробить їх кращими та більш щасливими. Тому краще думати за себе і будувати власне життя.
