1) раскопки легенды,мифы,
2) ДА!! именно природно-климатические условия и диктовали жителям занятия земледелием.
<span>3) Греки наделяли волшебством некоторые явления природы когда они не могли объяснить их иначе. Так появились боги.Бог огня, бог солнца бог войны - это как вы понимаете вымысел,но и есть правда в этих легендах, т.ч. 50 на 50. Историческое исследование это изучение сравнение и моделирование тех или иных событий.</span>
Многие историки продолжательницей дел Петра Великого считают Екатерину II, хотя между правлениями этих царствующих особ на российском троне находились Екатерина I, Петр II, Анна Иоанновна, Елизавета Петровна и Петр III. Следует сказать, что императрица, получившая от россиян титул Великой, сама себя считала продолжательницей славных дел Петровых, и не только на словах, но и в государственных делах.
Этих двух монархов объединяло стремление к укреплению внутриполитической системы за счет планомерно проводимых реформ, коснувшихся всех сторон жизни общества внутри страны, так и усилению позиций России на международной арене. Путь в верховной власти и Петра I, и Екатерины II, не был простым и потребовал определенных действий по формуле «цель оправдывает средства». Заняв трон, и Петр I, и Екатерина II, сами люди отлично образованные, осуществляли свою деятельность, опираясь на передовых людей, часто далеких от знатных родов.
В проведении политики между Петром I и Екатериной II были различия в методах – более жестоких и принятых под влиянием буйных эмоций (у Петра) и расчетливые и более гуманные (у «продолжательницы его дел»). Различным было отношение и к «западным ценностям», которые Петр считал образцом для беспрекословного подражания, и более критичного у Екатерины, которая мечтала сделать Россию примером для Европы.
Главный союзник крымский хан Менгли-Гирей. Он помог нам во время продвижения Ахмата, напав на Литву, и отвлёк таким образом Казимира. Также у нас были дипломатические связи со многими странами Европы. Например, Священной Римской империей.
Враги - Литва, с которой у нас было несколько войн. Также Казань до похода. И Новгород,который силой пришлось присоединять.
Наполеоновские войны — под этим названием известны, главным образом, войны, которые велись Наполеоном Бонапартом с разными государствами Европы, когда он был Первым консулом и императором (ноябрь 1799 — июнь 1815). В более широком смысле сюда относится и итальянская кампания Наполеона (1796—1797), и его египетская экспедиция (1798—1799), хотя их (особенно итальянскую кампанию) обычно причисляют к так называемым революционным войнам. Жертвами наполеоновских войн стали по меньшей мере 5 млн человек.
Лідером індепендентів стає Олівер Кромвель (1599-1658).Кромвель народився в сім'ї небагатого землевласника й отримав суворе пуританське виховання. Він закінчив міську школу, вивчав право в Лондоні і там одружився з дочкою багатого купця. Повернувшись додому, Кромвель став зразковим господарем, поважною й відомою людиною. Його обрали спочатку до Короткого, а згодом - і до Довгого парламенту.<span>
З початком громадянської війни Кромвель вступив до парламентського війська. Із своїх земляків він набрав загін кавалеристів. Але перша ж поразка показала, що цих незграбних людей, учорашніх селян, важко назвати справжніми солдатами. Кромвель розумів: для перемоги над королем потрібне зовсім інше військо — згуртоване й дієздатне. Він сформував загони з відважних і чесних пуритан, сам навчав їх військової справи, Кромвель особисто турбувався, щоб усі солдати були добре вдягнені, взуті та ситі; встановив залізну дисципліну. Він пішов на нечуваний для того часу крок — призначав на офіцерські посади ну дворян, а хоробрих і здібних простолюдинів.</span><span>
Найжахливіше враження на королівське військо справляло те, що перед початком битви солдати Кромвеля голосно співали релігійних псалмів. Грізний хор з двох тисяч чоловічих голосів приводив противника у трепет. За простий, але надійний металевий обладунок солдатів Кромвеля прозвали «залізнобокими».
Кромвель створив армію нового зразка — боєздатну, організовану, натхненну ідеалами свободи й справедливості. Це було перше в історії Англії регулярне військо. Воно почало перемагати кавалерів. 14 червня 1645 р. солдати Кромвеля знищили основні сили королівського війська в битві біля Нейзбі. Перевдягнений слугою Карл утік на північ і там здався в полон шотландцям. До рук парламенту потрапило королівське листування — документи, де Карл заявляв про свою готовність прийняти іноземну допомогу. їх обнародування викликало в Лондоні вибух обурення: сам король виявився зрадником свого народу!</span><span>
За велику суму шотландці видали Карла англійському парламенту. Військові дії тимчасово припинились. Перша громадянська війна закінчилась. Однак спокій не настав: конче загострилася політична боротьба між пресвітеріанами та індепендентами. В її перебігу виникла партія левелерів (урівнювачів).</span><span>
</span>
