Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.•
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
<span>• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»</span>
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Зараз, коли українська мова все більше і більше охоплює всі сфери нашого життя і знаходить все більше прибічників, дуже важливо уважно дослідити найкращі її зразки, а особливо ті твори, які формують світогляд школяра, впливають на його свідомість та психіку, мають виховне та дидактичне значення.
Матеріалом для дослідження ми обрали твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”. Розглянемо і твори інших письменників того періоду, які працювали у жанрі дитячої літератури і мають спільні риси психологізму з А. Тесленко.
Стан дослідження обраної теми. Методичних праць, присвячених вивченню творчості письменника в школі, з ґрунтовним аналізом його творів не так і багато. Одними з перших праць з аналізом оповідань “У схимника” і “Школяр” (автори: М.П. Саух, В.П. Галкін). Ці статті були доброю допомогою вчителеві радянського періоду, але нині не відповідають вимогам сучасної програми. Комплексним і фундаментальним є посібник для вчителів В.С. Сидоренко “Вивчення творчості Архипа Тесленка”. Не дивлячись на поважний вік цього посібника і деякі моменти, які втратили актуальність, цей посібник допомагає і вчителеві і школяреві в опануванні творчості письменника, наголошує на важливіших моментах творів, подає відомості про життєвий та творчий шлях митця.
В останні роки інтерес до творів А. Тесленка дещо знизився. Більшу увагу приділяють не творам про знедолених дітей, а таким творам, як “Любов до ближнього”, “Страчене життя” та ін. Безперечно, ці твори мають більш складні конфлікти та велику галерею образів-типів.
Об’єктом дослідження є літературознавчі праці, твори твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”, та І.Франка і Коцюбинського.
Предметом дослідження є розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленка.
Мета дослідження: висвітлення особливостей реалізації психологізму у дитячих творах письменника.
Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
дослідити літературознавчі праці з аналізом творів А. Тесленко;
визначити теоретичні засади психологізму в літературі;
висвітлити та проаналізувати конкретно на текстах творів розвиток дитячого психологізму;
Тяжким i безрадiсним було сирiтське дитинство великого українського поета Т.Г. Шевченка.Про це ми дiзна<span>ємось з багатьох його творiв.Один iз них- "Менi тринадцятий минало...".Хлопчик,залишившись сиротою,змушений був пасти чуже ягнята,щоб заробити собi на шматок хлiба.
Навколишнiй свiт зачарову</span>є його своєю красою,здається добрим,приязним.Забутi всi прикрощi-i хлопчик зверта<span>ється з молитвою до Бога,бо йому хочеться роздiлити з кимось свою радiсть,подiлитись думками,почуттями.
Але такий пiднесений,радiсний настрiй тривав недовго-згадалося,що вiн сирота,нема</span>є у нього нiчого,навiть рiдної хати,вiн у цьому великому свiтi одинокий. I залишається тяжко плакати над сво<span>єю гiркою долею.
Однак дитячi сльози i дитяче горе-недовговiчнi.Знайшлася добра душа,яка пожалiла,приголубила його.Це дiвчина,що "недалеко...плоскiнь вибирала".Побачивши дитячi сльози,вона "прийшла,привiтала,розрадила.I знову для сироти свiт засяяв,наповнився барвами,став веселим i привiтним.
З особою теплотою i любов'ю у вiршi "На Великдень,на соломi.." змалював Тарас Шевченко сироту,яким був сам у дитинствi.
Великдень-це найбiльше,найвиличнiше i найрадiснiше свято у православних християн.Ранiше,за часiв Шевченка,як тепер на Новий рiк i на день народження,було заведено робити дiтям подарунки.Автор розповiда</span>є у вiршi,як дiти на Великдень,граючись крашанками,почали хвалитися своїми подарунками.Усiм дiтям було чим похвалитися,усi мали до свят обнови,якi <span> їм подарували чи батьки,чи хрещена мати,чи iншi родичi.
Сирiтцi,що була серед них,теж хотiлося бути,як усi дiти,хотiлося,як вони,чимось похизуватись.Але </span><span>єдине,що вона дiстала в подарунок на свято,-це обiд у батюшки для таких,як вона,знедолених.
До сердечного щему ста</span><span>є боляче за цю нещасну дитину,яка була позбавлена найцiннiшого-тепла i любовi рiдних.</span>
