А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
Раз в жизни к каждому человеку приходит судьба и говорит: «Выбирай».
Природа раскинулась кругом, точно великий храм, приготовленный к празднику
Тайна этой поэзии состояла в удивительной связи между давно умершим прошлым и вечно живущей, и вечно говорящею человеческому сердцу природой, свидетельницей этого прошлого
Мы, зрячие, видим отражение душевных движений на чужих лицах и потому приучаемся скрывать свои собственные
Так,я погоджуюсьз думкою про те,що легше тобі на душі стане,як пісня до твого серця загляне. <span>Тому,що без пісні немає життя .Пісня це життя,душа,без пісні небуло б ні рослинки, ні тваринки.Раніше піснею,молоді люди розказували свої почуття дівчатам,яких вони любили.</span>
<span><span><u /> </span><u>Ось тримай коротко и ясно ))))</u>
Мишки яки жили в мисти были хвалькувати спритны але в них не було нечего особливого для них гроши и стан были приоритетом але так не повинно бути на мою думку Б . Липкий хотив цим оповиданням донести до нас що гроши , чин не головне в житти головне залишатися людиною саме людиною ))))) Прикладом наследованным э мишка из села ))))
<span /></span>
НЕ шедевр, але яка не є допомога:
Стара, мудра птаха сива
Окуляри свої вділа.
Всі погляньте у віконце!
А вгадайте, друзі, хто це?