Уже через пару недель начнутся каникулы. Я так ждал их в течение всего семестра! Я старался учиться, чтобы получить хорошие оценки.
И моя тяжелая работа принесла свои плоды: я не получил ни одной двойки. Мои родители пообещали мне, если я не получу ни двойки, разрешить поехать мне в детский лагерь на море. Мой лучший друг был там уже трижды, и ему очень понравилось.
Этот лагерь находится в Крыму почти на самом берегу моря в небольшом поселке. Мой друг рассказывал мне, что там веселые вожатые, что они устраивают интересные конкурсы и соревнования между детьми. Что там купаются в море каждый день, что отмечают День Нептуна и День именинника. К тому же я бы хотел найти себе новых друзей, посмотреть на Крым, я там ни разу не был. Это моя самая большая мечта о лете. И я думаю, что она осуществится.❤
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. Проблематика «Тополя»: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти. Художні засоби «Тополя» Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Квітуть квіти, сонце світить,
Коло нас сміються діти.
І ніхто навіть не знає,
І ніхто вже не впізнає,
Що було на цій землі,
Коли наші дідусі,
Коли всі захисники,
Помирали від ударів.
Ми їм вдячні все життя,
За оте все побиття.
І за мир в нашій країні,
І за мирне, небо синє.
От і зараз я стою,
На могилі дідуся,
Пошепки молюся,
Сльози ви ера руками,
Дякую всім ветеранам.
Переможцям — мій поклін,
Захопили ви Берлін.
Ответ:
«Любіть Україну!» — патріотичний вірш Володимира Сосюри, написаний в Києві у травні 1944 року.
Даний вірш — своєрідна поетична сповідь В. Сюсюри, у якій подано образ «вишневої» України. Компонентами цього образу є все, що оточує нас з раннього дитинства і аж до смерті, що живе в нас, дає натхнення, надає самобутньої ментальності. Україна для ліричного героя присутня всюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, й пташині, в кривеньких тинах, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі…».
