1. Соціальне становище героя. (Наймит, сирота, у якого нема рідні. Ярема - безбатченко, він не має навіть прізвища. Щоб записати в реєстр, Залізняк пропонує назвати його то Голим, то Бідою, а потім зупиняється на прізвищі Галайда, що означає бездомний, бродяга. Усі три прізвища характеризують соціальний стан Яреми.)
2. Рабська покірність Яреми-наймита. (Покірно виконує накази корчмаря, не звертає уваги на образи та лайку.)
3. Щирість та глибина кохання.
4. Незвичайна хоробрість Яреми-месника. (Кривда, якої зазнав Ярема, потроїла його сили й ненависть до ворогів. Та штовхають його до дії не особисті, а національні інтереси. Ярема мститься за весь український народ. Він мріє завдати панам такої муки, щоб аж пекло затряслося.)
5. Відданість Яреми боротьбі проти ненависного ворога.
Клим — боязкий,
несміливий хлопчина, який дуже боїться свого друга Кактуса. Він уникав
його, тікав, ховався. І одного разу потрапив у секретну лабораторію ТТБ.
Там він провів експеремент, який змінив хлопця.
Тепер він став сміливим, уже не боявся Сашка Смика, був впевнений у
собі. Незважаючи на страх, який деколи до нього приходив, Клим ніколи не
відступав. Це і показує, що насправді він відважний і рішучий. Йому
довелося подорожувати машиною часу, виконувати інструкції бабусі
Соломії, щоб врятувати планету від синьомордиків.
Мені цей твір дуже сподобався. Але найбільше герой повісті. Я теж буду
намагатися бути такою сміливою і рішучою, як він!
Ответ:Він викликав на дуель Петра, а згодом Петро у поліцейському відділку зізнався про те, що допомогав Гальці викопати кукурудзу.
Объяснение:
— Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!
— От захотіли що знати!.. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його .
— Ох, бабусечко! І морено, і мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, і десяте, і п’яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...
— Е, бабуню!.. — защебетала панночка. — До французької мови й до музики добре і я бралася, до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учися та й забудь! І тим, що учать, — нуда, і тим, що вчаться, — біда. Багацько часу пропало марно! (...) Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили... Чого ж ви задумалися, бабусю?
— Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно вухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю. Цур їй!
— Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналася, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу (...)
Принесіть,мені на завтра гроші!