Повість-казка – синтетичний жанровий різновид, що демонструє ознаки двох жанрів фантастичність, неймовірність подій, чарівний хронотоп, вигадані персонажі, атмосфера дива – від казки більший обсяг, багатоепізодність, наявність кількох сюжетних ліній, наявністю великої кількості персонажів.
<span>Весна чудова пора року, коли усе розцвта та раду нас свою красою. На початку березня виростають пдснжники, а тршки згодом — пролски. На початку квтня розцвтають нш квти, а наприкнц цього мсяця дерева починають радувати нас свом чудовим цвтом. У травн також ростуть та цвтуть квти, так як: конваля, анемони та нарциси. Я люблю весну, тому що навесн можна помилуватись красою природи.<span>Прийшла весна. Стало теплше. Розквтли перш квти.Почав розтавати снг. Абаба Зима була люта на грайливу двчинку Весну.</span></span>
Нещодавно до рук мені потрапили твори Володимира Винниченка. І так захотілося прочитати його оповідання «Федько-Халамидник». Я його прочитала на одному подиху. Мені сподобалися головні герої Федько і Толя. Я по-різному до них ставлюся. На початку твору Федько мені не сподобався, тому що ображав, а інколи бив своїх товаришів. Але, коли читала оповідання далі, цей хлопчик-халамидник завоював мою симпатію. Він, виявляється, був не лише сміливий, сильний, загартований, а ще й дуже правдивий. Навіть батько, який так часто бив хлопчика, високо цінив сина за правдивість. Я була захоплена сміливістю Федька, коли він переходить по крижинах через річку, рятуючи Толю. Мені дуже жаль цього нещасного хлопчика, який, допомагаючи Толі, застудився, а батьки ще й суворо покарали його.
Толя ж викликає зовсім інші почуття. Він мені не сподобався. Хоч і був він чистенький, чепурненький, з синіми очима. Саме він винен у смерті Федька. Мене дуже здивувала його поведінка. Як він міг сказати неправду батькам! Обурює і те, як Толя веде себе в день похорон Федька. Він не сумує, а спокійно грається з чижиком. Так може вести себе справжній негідник. І тому мої симпатії на стороні Федька.
<span>Не кидай матері! — казали
</span><span>За байраком байрак
</span><span>Ой одна я, одна
</span><span>Мені однаково, чи буду
</span><span>Чого ти ходиш на могилу?
</span><span>Ой три шляхи широкії
</span><span>Н. Костомарову
</span><span>Садок вишневий коло хати
</span><span>Не спалося, — а ніч, як море
</span><span>Рано-вранці новобранці
</span><span>Неволі тяжко, хоча й волі
</span><span>Чи ми ще зійдемося знову?
</span><span>Косар</span>
Яка це складна наука — жити серед людей. Адже всі ми такі різні — ну як тут примирити інтереси, уникнути конфліктів! Виявляється, народна мудрість давно вже вирішила це питання, давши пораду: з людьми живи в мирі, а з вадами воюй. Жити в мирі з людьми — означає досягати злагоди. Чи так це просто? Можливо, для декого зовсім непросто. Адже слід навчитися думати не тільки про себе, а зважати й на інтереси інших. Ох, які неприємні бувають ті інші. Часом вони здатні на зовсім не дружній вчинок. На жаль, таке буває. Та чи ти сам ніколи не помиляєшся, не маєш вад! Отож, мабуть, слід навчитися прощати іншим, як прощаєш собі, бо тоді й тобі пробачать, коли схибиш. А чи можна навчитися жити не помиляючись? Непросте питання для звичайної людини. Проте точно відомо, що з вадами таки слід боротися. Кожна мисляча людина завжди аналізує свої вчинки, їх причини, а отже, й може побачити свої вади. А. побороти їх — егоїзм, безнадію, песимізм, лінь — можна.
