Молодая Гвардия, Фадеев.
Пионеры-герои.
Повесть о настоящем человеке. - <span>повесть Бориса Николаевича Полевого.
Тимур и его команда. </span><span>Аркадия Гайдара.
Военная тайна. </span><span>Аркадия Гайдара.
Два капитана. </span><span> - приключенческий роман писателя Вениамина Каверина.
</span>
Тебе всё равно что-то придётся читать. Почитай рассказы о пионерах-героях. Они уж точно жили по совести и очень любили своих товарищей (даже жертвовали собой). Они коротенькие и были на самом деле. Это, конечно, мое мнение, но я думаю, это того точно стоит - они удивительные. Я прикрепила тебе в ворде.
Ну авторские, например Косточка, Филлипок, Два товарища.
Остальное не помню
Как сочинить басню? Как подобрать ключи к этому нескучному литературному жанру и создать этакое своё? Все мы понимаем, что сделать это непросто. Но попробовать можно. Где наша не пропадала!?
Существует мнение, что начинать нужно так — открыть новый документ в Word или взять чистый лист бумаги, придумать персонажей и вперёд! Давайте и мы с вами попробуем пойти по такому пути. Назначим персонажей и начнём рифмовать:
«Однажды славная лягушка,
Медведь, осёл, и говорливая кукушка…»
Стоп, а что же писать дальше? Занимательные персонажи есть. Но что они делают все вместе? Для каких целей собрались такие разные по повадкам, «речам и складу характера» типажи?
Сложно сказать. Взявшись с лёту, я зашла в определённый тупик. И для себя решила, что нужно начинать не с начала, а с конца произведения, с так называемой финальной сцены. Первым делом хорошо бы определиться с моралью, то есть с тем, что вы хотите сказать этой басней, чему научить.
Басня, как «средство прокламирования просветительских идеалов» обязательно должна содержать некий нравоучительный элемент. Все мы знаем, что басня – это одна из самых действенных и легко воспринимаемых форм критики действительности, бичевания недостатков.
Что же можно использовать в качестве морали? Например, то, что нам хорошо знакомо, кладезь народной мудрости – пословицы. «Как аукнется, так и откликнется», «Один в поле не воин», «Семеро одного не ждут», «Ученье – свет, а неученье — тьма» и т.д.
После того, как мы определимся с моралью, тематика басни становится нам более понятной. На этом этапе уже можно придумать персонажей, которые, на наш взгляд, более всего подходят к задуманному произведению. Затем разыграть между ними некую сценку с конкретными диалогами. Но так, чтобы, в конечном итоге, эти диалоги плавно подошли к той морали, которая была задумана. Здесь уже есть где разгуляться нашей фантазии.
Сочиняя басню, можно пойти и по другому пути. Многие великие баснописцы, в том числе и французский поэт Лафонтен, и наш замечательный батюшка Иван Андреевич Крылов использовали в своих баснях сюжеты, придуманные другими людьми. Кем? Например, мудрым человеком, фригийским рабом Эзопом.
Многие известные литераторы заимствовали сюжет у Эзопа, привносили в произведение что-то своё оригинальное: поэтическое обрамление, лёгкость слога, национальный колорит, некую изюминку, и появлялась басня совершенно другого толка. Зачастую она становилась великой и любимой поколениями.
Примеры басен, которые я сочинила, используя вышеописанные принципы, вы сможете прочитать в рубрике «Басни собственного сочинения». В основе некоторых басен лежат пословицы, другие созданы по мотивам известных басен или сказок. А есть такие, которые созданы полностью «с нуля». Я склоняюсь к мысли о том, что если человек захочет, включит свою фантазию на полную катушку, то хотя бы несколько строк он напишет. Чувства юмора у нас, порой, не занимать, острый язычок — у многих. Ну, а учит нас сама жизнь.
Дорогу осилит идущий. Успехов!
Гобсек ... Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.
Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість. Я захищаю його тому, що кожна людина сама визначає, чим займатися у житті. Гобсек живе так, як сам цього бажає, а, погодьтеся, якщо людина живе у гармонії з собою, то не можна сказати, що вона є марнотратцем власного життя.
У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.
Клієнти Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".
Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".
Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.
Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.
А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".
Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.
