Троекуров Кирила Петрович – богатый дворянин-самодур, отец Маши.
Т. – человек избалованный и распущенный, опьяненный сознанием своей силы. Богатство, род, связи – все обеспечивает ему вольготную жизнь. Т. проводит время в обжорстве, пьянстве, сластолюбии. Унижение слабых, вроде травли зазевавшегося гостя медведем, – вот его удовольствия.
При всем этом Т. – не прирожденный злодей. Он очень долго дружил с отцом Дубровского. Поссорившись с ним на псарне, Т. мстит другу со всей силой своего самодурства. Он с помощью взяток отсудил у Дубровских имение, довел бывшего друга до умопомешательства и смерти. Но самодур Т. чувствует, что зашел слишком далеко. Сразу после суда он едет мириться с другом. Но опаздывает: отец Дубровский при смерти, а сын прогоняет его вон. Образом Т. Пушкин показывает, что беда не в самом помещике, а в социальном устройстве русской жизни (крепостное право, всесилие дворян). Оно развивает в непросвещенном дворянине веру в свою безнаказанность и безграничные возможности («В том-то и сила, чтобы безо всякого права отнять имение»). Даже любовь к детям искажается в Т. до предела. Он обожает свою Машу, но делает ее несчастной, выдав за богатого, но нелюбимого ею старика. Самодурство Т. отражается и на его крепостных. Они также спесивы, как и их хозяин. Троекуровский псарь дерзит Дубровскому-старшему – и тем самым ссорит старых друзей.
Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя настільки різноманітне, що в ньому можуть бути надзвичайні збіги обставин чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого, — хіба свідомі пись-менники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документа, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалістичні твори спокійно можуть містити в собі символічний зміст, але є ще питання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для віруючого — частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не співпадають. Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ, або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею. «Я реаліст, — казав про себе Габріель Гарсіа Маркес, — бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне… і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю». Хоча ці слова стосуються роману «Сто років самотності», вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий «магічною літературою». Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фантастичного компонента… Краще розглянути це на конкретному прикладі. Кожна віруюча людина впевнена в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми неодноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія, чи ні? Уже важко стверджувати однозначно. А те, що відбувається в оповіданні «Стариган із крилами» навколо цієї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для віруючих події — цілком реальне. Як сучасна людина реагуватиме на диво? Беззаперечно саме так, як це робили люди, що побачили цього старигана із крилами: хтось бачить лише видовище, таке саме, як жінка, що перетворилася на павука, хтось не вірить своїм очам, хоча ніби й не дивується й шукає відповідні пояснення, а в цілому диво виявляється чимось зайвим у буденному житті. А тепер згадаємо деякі біблійні сюжети. Далеко не завжди янголи та святі з’являлися перед очі людям у небесному сяйві. Навпаки, перевіряючи моральний, духовний стан людей, вони приймали часом більш ніж скромний вигляд. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: хтось отримував нагороду, хтось — покарання. Перед знищенням Содому й гоморри, наприклад, теж мала місце подібна перевірка.<span>Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує.</span>
<span>в огне не горит, в воде не тонет</span>
Картина Виктора Васнецова является самой известной и самой популярной картиной мастера, которую можно увидеть на многочисленных репродукциях в самых неожиданных местах. Это настоящий шедевр, которым по праву мог бы гордиться любой художник. Вероятно поэтому картина и писалась необычайно долго, Виктор Васнецов переделывал ее несколько раз, добиваясь нужного ему эффекта. Что же мы видим на этой картине? Центральная часть картины показывает нам трех самых известных русских богатырей - Илью Муромца, в центре, Добрыню Никитича, по правую руку и Алешу Поповича, по левую. Расположением богатырей художник показал их значимость, старшинство. Илья Муромец несомненно самый великий богатырь русского народа, самый легендарный, который считается не просто воплощением силы, но справедливости, надежности и принципиальности. Среди богатырей он считается старшим, и покровительственно относится к младшим братьям. Илья Муромец сидит на могучем коне и вся его фигура - воплощенная сила. Как игрушка висит у него на руке могучая булава, отсрое копье наперевес грозит неприятелю, а поднятая ко лбу рука показывает нам, что богатырь всегда на чеку, всегда на страже земли русской. Похожий образ и у Добрыни Никитича, также богатыря серьезного, несмотря на свое знатное происхождение. Добрыня смотрит в ту же сторону что и Илья и наполовину обнажил свой грозный меч. Он не так спокоен как Муромец, но полон решимости защитить родину. Добрыня сидит на коне белой масти, который видимо подчеркивает знатность рода богатыря. Чуть в стороне и позади находится Алеша Попович, который считался самым хитрым среди богатырей. Алеша всегда был себе на уме и больше искал собственной выгоды в подвигах. Вот и сейчас по его губам играет хитрая ухмылка, а сам он конечно готов поддержать старших братьев, но только если ему за это что-нибудь перепадет. Его оружие - лук, спокойно положено на холку коня. И над фигурами богатырей мы видим грозное, предгрозовое небо, которое должно по замыслу художника передать чувство тревоги за благополучие русской земли, подчеркнуть окружающие ее опасности. К этому образу грозного неба художник часто обращался в своих произведениях. В целом картина создает впечатление надежной защиты, говорит нам, что всегда есть достойная сила, способная повергнуть любого врага, если тому взбредет в голову дурная идея попробовать на прочность наши границы. Рубежи родины всегда под защитой и простой народ может жить в спокойствии и уверенности в завтрашнем дне.
