Князя Владимира называли Солнышком он был добрым ,справедливым,те кто не слушались был строг
Герой повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» Сантьяго — старий самотній рибалка, який протягом 84 днів виходив у море з однією думкою: спіймати рибину «на тисячу фунтів чистої ваги». 40 днів зі старим у море виходив його юний друг Маноліно, який любив, поважав Сантьяго, прислухався до слів старого, вчився не тільки вправно рибалити, а й думати про все, що оточує людину. Батьки хлопчика забороняли йому рибалити зі старим, бо вважали, що Сантьяго вже став справжнім невдахою, адже за останні дні він майже нічого не зловив, але рибалка вірив, що на 85-й день йому неодмінно пощастить. Він був упевнений в собі, вірив у свій досвід, фізичну силу.
Письменник не подає розгорнутої портретної характеристики Сантьяго. Він каже, що в рибалки «все було геть старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Очі людини — це дзеркало її душі, отже, душа рибалки була молодою, веселою, завзятою. Вона не схотіла миритися зі старістю, противилася немочі тіла.
На 85-й день Сантьяго вийшов у море один, без Маноліно, і піймав-таки величезну рибину, про яку так довго мріяв. Тепер рибалку непокоїла думка, як її приборкати і тим самим довести в першу чергу самому собі, що він ще чогось вартий, що він залишився справним рибалкою. Сантьяго розуміє, що в нього на гачку супротивник, якого буде важко подолати, але вірить у свою перемогу. Довгі дні точилася боротьба між благородною, сильною, спритною морською істотою і розумною, впертою людиною. Розум переміг: рибина геть виснажилася, і старий останнім зусиллям волі, майстерності убив свого супротивника. За все своє довге життя Сантьяго не бачив такої величезної рибини. Рибалка використав свій шанс, довів у першу чергу самому собі, що старе тіло ще повне снаги, життєвої енергії, що його зранені руки вправні, а голова ясна.
Двобій з рибиною було виграно, але на здобич рибалки вже чатували морські пірати — акули. Вони здалеку почули запах свіжої крові й ринулися по сліду, як гончі пси. Хижаки нахабно накинулися на здобич, відривали великі шматки ласого м'яса, зовсім незважаючи на старого рибалку. Сантьяго знову прийшлося вступити в двобій. Та акул було багато, місце однієї забитої займали інші ненажери, а рибалка був дуже далеко в морі. Він розумів, що, поки дістанеться берега, акули залишать від його здобичі тільки хребет, але до останнього не припиняв боротьби.
До краю виснажений, з розбитими руками, без здобичі старий рибалка пізно вночі причалив «до вузького клаптика ріні під стелями», сам виштовхнув човен з води, взяв щоглу на плечі й, тільки ступивши на тверду землю, зрозумів, як він стомився. А ранком біля човна зібралося багато рибалок. Вони захоплено розглядали кістяк величезної риби, який було прив'язано до човна. Це все, що залишили акули від здобичі старого.
Сантьяго прожив велике, сповнене тяжкої праці життя. Він був вправним рибалкою, але частіше його здобич діставалася чи то морським, чи то в людській подобі акулам, які були завжди поряд, і їхні «хижі, хряскотливі, всежерні щелепи», «вищир зубів» були готові ухопити все, що добував старий важкою, виснажливою працею.
Та попри все те. Сантьяго був щасливою людиною, адже до глибокої старості він зберіг молодечу силу в руках, здатність захоплюватися природою, любов до моря, повагу до братів-рибалок і захоплення спритністю та благородством морських істот.
Смешно... что это ? Как многие думают- это что-то веселое, но иногда и наоборот... когда вы в смешной со стороны ситуации, то вам разве смешно? А другим смешно, от того , что есть люди, над которыми нужно смеяться например: клоун. Но работа клоуна веселить. А у вас для себя огорчать... у слов бывают разные значения , а значит люди тоже разные.
Об Олеге Павловиче Марушкине (1938) удалось найти не так много информации. Учился в Академии Художеств в Ленинграде (Петербург), из которой вышло немало выдающихся художников. Создал эскизы росписи «Праздник на Неве» для банкетного зала гостиницы «Невская» в Ленинграде. Картина «Стригунок» — по-видимому, наиболее известная работа художника. На ней изображены жеребёнок и мальчик, который протягивает ему лакомство. Их фигуры, написанные крупным планом, занимают центр полотна. Слово «стригунок» означает и подростка, и годовалого жеребёнка, которому подстригли гриву. На картине Марушкина грива у коня действительно подстрижена. Название картины, скорее всего, относится именно к жеребёнку. Основным фоном служит безоблачное голубое небо. Земля — узкая полоса с несколькими кустиками трав. В правом углу картины у горизонта виднеется крохотный силуэт бегущей лошади. Он написан сероголубой краской и поэтому кажется призрачным. Главные персонажи картины, напротив, выглядят почти ощутимыми, близкими. Жеребёнок стоит боком к зрителю. Его рыжевато-коричневая шкура лоснится тёмными пятнами. Морду он повернул к мальчику. Тот сидит на земле спиной к зрителю, чуть развернувшись к морде жеребёнка. Это мальчик-подросток, может быть, ему лет двенадцать. Одну ногу он подвернул под себя, видна подошва ступни, другая нога согнута в колене, ступня стоит на земле. Художник тщательно выписал босую ступню мальчика, большие кисти рук — в одной угощение для коня, другой мальчик опирается о землю. Светло-рыжие волосы мальчика коротко подстрижены. Из одежды на нём только потёртые штаны. У него худенькие острые плечи, на спине торчат лопатки. Лицо мальчика изображено в профиль. В нем нет ничего особенного, но весь его облик производит впечатление какой-то трогательной незащищённости. Возможно, в драке со сверстниками он неплохо может постоять за себя. Видно, что он не изнежен, как и большинство деревенских ребятишек — одет легко, хотя жары в картине не ощущается, сидит на земле, чего городским детям часто не позволяют, самостоятельно заботится о животном. Чувствуется, что он доверчив и открыт миру — в этом-то и кроется, по-видимому, ощущение ранимости и беззащитности, которое возникает при взгляде на картину. И жеребёнок под стать мальчику — такой же трогательный, угловатый, немного неуклюжий, с широко раскрытыми глазами. Он доверчиво тянется к руке мальчика, протягивающего ему несколько стебельков — может, растение, которое маленький конь особенно любит — и кусочек хлеба. Чем-то они похожи, этот юный человек и молоденький конь. И не только внешней угловатостью, их роднит что-то большее. Ведь и жеребёнок, точно так же, как человеческий ребёнок, доверчиво смотрит на окружающий мир, он так же, по сути, беззащитен, хотя может быстро бегать, хотя у него сильные копыта и зубы. Окружающий мир художник изобразил в голубоватых тонах, отчего всё вокруг кажется немного нереальным, призрачным, как и бегущая лошадь вдали. Не только небо голубое — в голубоватых тонах выписаны стебельки трав, и над землёй словно стелется прозрачный голубоватый туман. А фигуры жеребёнка и мальчика написаны живо и убедительно, они-то реальны, в противовес плывущей призрачности. Этому ощущению способствуют и тёплые тона, контрастирующие с холодным фоном — рыжевато-коричневая шерсть жеребёнка, розовая кожа и рыжие волосы мальчика. Голубоватый фон картины создаёт ощущение холода, звенящей утренней свежести. И дружба мальчика и коня, наверное, должна хоть немного согревать
