Навряд чи б з цього вийшло що-небудь хороше. Всі ми знаємо, що кожному своє місце. І якщо б звірі та птахи могли розмовляти, що б ми від них почули? Навряд чи щось хороше ... Вони б розповіли, що ми з ними робимо, що робимо взагалі з природою ... Із землею. А ми будемо слухати про те, що в принципі знаємо і так, але слухати не хочемо. А насправді послухати варто було б про що. Про те, як ми розбазарюємо своє багатство, кидаючи сили, а головне, своє безсилля на побиття природи, тварин, птахів. Ми не думаємо, а хто подумає? Тварини розповіли б нам, як не солодко їм жити в цьому світі, як ми вбиваємо те, на чому самі виросли ... А між тим, тварин могли б розповісти і багато хорошого про наше життя, але все одно нам це чути не треба й не треба.
Горище по російськи чердак)
Довго тяглася морозна зима. Але нарешті настав їй кінець. Прийшла довгоочікувана весна. Дні стоять погожі. Ласкаві промені сонця ллють на землю світло й тепло. Біжать, дзюрчать струмки. На деревах зеленіють листя. По землі повзають численні мурахи.
Щовесни повертаються з теплих країв на батьківщину граки, шпаки, журавлі, дикі гуси, жайворонки. Вони прямують в рідні ліси, гаї, сади. Птахи летять на озера, болота — туди, де народилися і виросли. Там вони побудують гнізда, виведуть пташенят і будуть жити до приходу осені.