Мені здається, що балади — це саме такі твори, що не залишають нікого байдужим. В чому ж секрет такого сильного впливу, властивість справляти на людей глибокі враження, викликати сильні почуття?
Балади, за визначенням, твори гостродраматичні. В них не буває повільного, задумливого спостереження, тихого плину незначущих подій, довгих філософських роздумів.
Балада — це завжди якісь незвичайні, іноді надзвичайні події. В них завжди присутні гострі напружені конфлікти особистого чи громадського життя. Вони, як правило, невеликі за обсягом, але дуже пристрасні. І будь-хто з читачів мимоволі хвилюється й переживає, читаючи їх.
Але балади, мабуть, не жили б віками, не сприймалися наступними поколіннями так само яскраво, якби їхні сюжети були неактуальними.
Отже, дуже важливими залишаються цінності, які висвітлені в баладах. Так, у героїчній баладі «Вересовий трунок» Р. Стівейсон уславлює подвиг маленьких піктів у непримиренній боротьбі з іноземними загарбниками. Найбільше, що міг зробити батько-пікт у нерівному протистоянні з ворогами — це віддати життя сина й власне життя, але не поступитись, не втратити гідність, зберегти вірність своєму народові. Такий подвиг гідний захоплення будь-якого покоління, бо вірність Батьківщині — цінність вічна.
Мужність і нескореність перед ворогом є й провідною думкою балади А. Міцкевича «Альпухара». Її герой теж віддав власне життя, щоб помститися загарбникам, хоча міг би й не робити цього.
У баладі Ф. Шіллера «Рукавичка» утверджується самоцінність людського життя. Ця ідея теж не може застаріти.
