<em><u>Волго-Вятский экономический район находится в восточной половине Русской равнины в бассейнах рек Вятки, Ветлуги и Волги, в среднем её течении. Занимает площадь 263.3 тыс. кв. км, а по протяжённости с северо-востока на юго-запад - до 800 км. Волга делит территорию района на две ландшафтные, а следовательно и экономические зоны и является основным судоходным путём, связывающим важные экономические центры, как внутри региона, так и с соседними экономическими районами.Волго-Вятский экономический район включает 3 республики: Марий Эл, Мордовию и Чувашию, а также Нижегородскую и Вятскую области.На севере Волго-Вятский экономический район граничит с Северным , на западе с Центральным, на востоке с Уральским и на юге с Поволжским экономическими районами обладающими не только крупными запасами сырья и топлива, но и являющимися важнейшими индустриальными регионами страны.Таким образом, географическое положение района благоприятствует развитию его связей с основными сырьевыми и топливными базами страны, а также районами потребления производимой в районе продукции.Западно-Сибирский экономический район расположен в северных и умеренных широтах. Экономико-географическое положение его менее выгодно, чем у Волго-Вятского района, но всё же лучше, чем у Восточной Сибири, к тому же, район лучше обеспечен топливными ресурсами, а поставки топлива в другие районы являются важной статьёй дохода региона.Экономико-географическое положение внутри района резко дифференцировано, так как из-за резко различающихся географических условий регион получил неравномерное по зонам развитие транспортной инфраструктуры. Более выгодное положение занимают южные районы, находящиеся на транссибирской железной дороге и обладающие широким комплексом обрабатывающих предприятий, предприятий машиностроительных отраслей, в том числе - высокотехнологичных. В тоже время, северные районы, испытывающие недостаток в транспортных коммуникациях, получили развитие узкоспецилизированных отраслей добывающей промышленности и связанного с ними трубопроводного транспорта. Другие виды транспорта (речной, автомобильный) носят сезонный характер.Волго-Вятский экономический район в этом отношении занимает несомненно более выгодное положение, так как расположен на крупных транспортных узлах и в непосредственной близости от Центра.Анализ географического положения того и другого района позволяет говорить о том, что наряду с проблемами социально-экономического развития, общими для страны в целом, они имеют свои, характерные только для них, проблемы. Например, если ВВР исторически развивающийся как обрабатывающий и машиностроительный центр с высокой концентрацией производства и населения, в сегодняшних условиях испытывает потребность в сырье и избыток трудовых ресурсов.</u></em><span><em><u>Занадно-Сибирский экономический район, имея узкую специализацию на добывающую промышленность, стоит сегодня перед проблемой развития обрабатывающих отраслей, чтобы обеспечить рабочими местами людей, отселение которых в настоящее время затруднено по экономическим причинам. Концентрация населения влечёт за собой необходимость развития социально-бытовой инфраструктуры.</u></em></span>
138. Міжнародні інвестиції. Проблеми та перспективи залучення інвестицій в економіку України
Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу.
Вивіз капіталу – це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни у іншу. Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позиковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.
Експортування підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в промислові, сільськогосподарські та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємства, придбання акцій. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестицій, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ними.
Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.
Експорт капіталу приносить його власникам доход у вигляді промислового чи торгівельного прибутку, відсотка, дивіденду – залежно від форми вкладання. Капітал в підприємницькій формі (підприємницький капітал) приносить його власнику доход переважно у вигляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капітал) – у вигляді відсотка по вкладах, позичках і кредитах.
Прямі іноземні інвестиції спрямовуються, як правило, у галузі, де можна недорого виготовляти конкурентоспроможні у міжнародному масштабі товари на експорт. Тим самим вони стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці. Іноземні інвестиції сприяють не тільки збереженню існуючих і створенню нових робочих місць, але і утвердженню ринкових відносин.
Україна має ряд умов, що робить її досить привабливою для іноземних інвесторів. Це є великий потенційний ринок й високий рівень освіти і кваліфікації, сприятлива кваліфікаційна структура робочої сили, зручне географічне положення в центрі Європи, і низький рівень заробітної плати. Не зовсім виправдалися чекання щодо напряму інвестування. Передбачалося, що основним мотивом будуть експортні шанси, що відкриваються можливістю виготовлення чи переробки товарів з більш низькими витратами через дешевину місцевих ресурсів, головним чином, робочої сили. Виявилося, що переважав інший мотив – доступ на місцеві ринки, і іноземні інвестиції спрямувалися туди, де забезпечувалися великі обсяги збуту. Такий ситуації сприяв ряд причин, що створювали перешкоду на шляху припливу іноземних інвестицій. Серед них однією з найважливіших є відсутність економічної і політичної стабільності, і багато інших причин, що створили в країні несприятливий інвестиційний клімат і непривабливий імідж щодо умов інве
Лесная и деревообрабатывающая промышленностьЛесная, деревообрабатывающая и целлюлозно-бумажная промышленность развита по всей территории Северного экономического района, за исключением Мурманской области. Лидирующие позиции занимают Архангельская область, Республика Коми и Карелия – 35%, 25% и 25% соответственно всей переработки древесины района. Резервами дальнейшего развития отрасли является вовлечение в эксплуатацию нетронутых лесов на северо-востоке Архангельской области и в центральной части Республики Коми, а также полное использование лиственной низкосортной хвойной древесины.
Наиболее крупными центрами целлюлозно-бумажной промышленности являются Сегежа (ОАО Сегежский целлюлозно-бумажный комбинат) и Кондопога (ОАО «Кондопога» – Кондопожский целлюлозно-бумажный комбинат) в Республике Карелии. В этом регионе производится около половины всей бумаги района.
