...А зверху,стоячи на гілці дуба стоюв дятел.Він вправно ловив шкідників-комашок і з*їдав їх.Так він очищував дуба.Дятла назвали лікарем лісу.
Ось таким була домівка лісових тварин у дубі.Старішому дереві лісу.
Немає мови, немає нації! Мово! Ти святиня! Кожний народ на цій планеті є справді народом, поки жива ти, мово! Ти духовна скарбниця, в яку віками люди вкладають свої надбання. Ні, це не гроші, ані дорогоцінне каміння, ані інші скарби. Це інші коштовності: мелодійні слова, мудрі приказки та афоризми, гострі прислів’я, влучні анекдоти та чудові пісні.
Я чув історію про те, як українським мандрівникам в Японії просто на вулиці вдячно цілувала руки бабуся в кімоно. Вона була українкою, яка під час революції опинилася за кордоном і сімдесят років не чула рідної мови. І раптом почула її від перехожих! Яку, виходить, радість відчуває людина на чужині, коли чує рідне слово! Одне жадане рідне слово здатне зцілити, підняти бойовий дух, перетворити життя на свято!
Мово, чарівнице! Ти здатна зробити з незнайомців друзів. Ти згуртовуєш людей разом, об’єднуєш народ, робиш його непереможним.
Але люди, звикнувши кожного дня користуватися мовною скарбницею, часто не цінують її. Вони захаращують мову іноземними словами або зрікаються її. У скарбницю вкидають спотворений непотріб та викидають справжні коштовності вікової мудрості. Люди часто починають цінувати свою мову тільки на чужині або тоді, коли вона вмирає.
Коли на рідну землю приходять загарбники, вони відразу обмежують використання рідної мови. Навіщо? Якщо немає мови, немає народу. Його цінності загарбано, а землю використовують нові господарі. Народ без мови – все одно, що людина без душі. Пусто всередині… Народ без мови – будинок без фундаменту. Дмухнув вітер – і розлетілися люди, як цеглини, по світу… Розвалився спільний затишний дім.
Мово! Ти душа наш безсмертна, що здатна жити в поколіннях, поки ми дбаємо про тебе! Ти, як пише письменниця Катерина Мотрич, є мудрою Берегинею народу: «Мово наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi!»
<span>Весняні каникули
На весняних каникулах я їздила до бабусі. Мені там дуже сподобалося.На городі майже розквітли квіти.Біля бабусі є густий ліс.У перед останній день я захотіла піти в той густий ліс разом із батьками. Вони приїхали в обід . Ми пообідали й пішли в ліс.Бабуся дала нам торбинку з продуктами.Ось і ліс. Тут так гарно . Всюди дуже високі дерева. Ось і пройшла друга година. Ми стомилися. Сіли попоїсти , випити воді й піти далі.Аж раптом до нас приходить великий вовк. Ми із мамою одразу злякалися.А тато не злякався й казав щоб ми заспокоїлися. Й нарешті вовк відійшов від нас і пішов далі. Уже темніє.Ми вирішили піти до бабусі додому . Ми прийшли до бабусі й по вечеряли.Розповіли про нашу пригоду й поїхали додому.Мені дуже сподобалися канікули незважаючи на те що я трохи злякалася вовка!!!!!</span> <span>Ну якось так. Там виправиш якщо щось не так!!!!!! </span>
Шокалад очень вкусный еда ну я была в музей шокалада там всё было из шоколада так хотелся есть правда