<span>Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг – п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним, як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно. Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка, хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву пташинку (За О. Копиленком).
</span>
Спаймать на крючок - завести в лавушку
пахне смаленім - штота пашло не так и сейчас будут праблеми
Увесь твір я писати не буду, але я б написав щось типу
:Не завжи люди говорять тільки потрібні речі. Буває скажеш щось погане, а потім жалкуєш, адже слово не горобець вилетить на спіймаєш. Те що людина говори без перестану не світчить про її освітченість. Говорити в першу чергу потрібна з розумом,а в деякі моменти взагалі мовчати. Не дарма існує народна мудрість "Слово - срібло, а мовчання- золото".<span> Знаки розтавлені неправильно (я з мовою не дуже дружу), але якщо тобі сподобалась моя думка я сподіваюсь ти сама розтавиш. </span>
горизонтом,сигналом,предметом,глибиною
Мы сделали то чтонам нужно
нет но мы сделаем
