Дружно,душа в душу ми пішли займатися улюбленою справою.
Часто в лісі та навіть подекуди в місті можна почути дивовижний стукіт, немов молоточком по дереву: «Тук-тук!». Це стукає дятел, працьовитий птах з яскравим оперенням. Він будує для свого майбутнього потомства гніздо. До початку травня воно повинно бути вже готове. Дятел довбає своїм міцним дзьобом стовбур дерева. Шматочки кори й все сміття птах викидає геть.
Пташенята дятла ростуть на гладкому дні гнізда. Від цього у них з’являються мозолі на п’ятах. Підростаючи, молоді птахи спритно чіпляються за стінки своїми гострими кігтями й вилазять з гнізда.
<span>Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.</span><span>По-звірячому били,кидали кати нас за грати.
Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
В українські серця вкарбувалися прокляті дати
І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.</span><span>Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
Українці ми з нею, а не хохоли з давнини.
Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.</span><span>Що ж скаженним душі чорнота притаманна,
Не холонить у них каменець яничарських сердець.
Україну роздерти-таке їх негідне завдання
І до ради нової вести нас ізнов, як овець.</span><span>Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому не болить Україна.
А нам воля і праця, і небо свое голубе.
Батьківщина одна,наша матінко кревна,едина.
Збережемо ж її, українці, а, значить, себе!
</span><span />
Це означено-особове речення (на це вказує дієслово першої особи однини думав), ускладнене однорідними додатками, розповідне, стверджувальне, неокличне, нерозчленоване, односкладне, поширене, повне.
Що робив? Думав - простий присудок, виражений дієсловом дійсного способу, минулого часу, недоконаного виду.
Про кого? про матір - непрямий додаток, виражений іменником у З.в. одн. з прийменником про, пов'язується з дієсловом думав шляхом слабкого керування.
Про що? про заповіді - непрямий додаток, виражений іиенником у З.в. мн. з прийменником про, пов'язується з дієсловом-присудком шляхом слабкого керування.
Які? прості - означення, виражене прикметником у Н.в. мн., пов'язується з іменником шляхом повного узгодження.
Чиї? її - означення, виражене присвійним займенником у Р.в. одн, ж.р., пов'язується з іменником шляхом сильного керування.
Про що? про віру - непрямий додаток, виражений іменником у З.в. одн. ж.р. з прийменником про, пов'язується з дієсловом-присудком шляхом слабкого керування.
У кого? в людей - непрямий додаток, виражений іменником у Р.в. мн. з прийменником у, пов'язується з іменником шляхом слабкого керування.
У що? в добро, в щирість, у любов, у посвяту - однорідні додатки, виражені іменниками у З. в. одн, с.р, ж.р. (для трьох слів), пов'язується з іменником шляхом слабкого керування.
Заради якого? величного й прекрасного - спостерігаємо однорідні означення, виражені прикметниками у Р.в. одн.+ прийменник заради.