-o-o=3 приголосни 2 голосни
-o-o-o 3 голосни 3 приголосни
Вишневий сад – це найбільш поширений пісенний образ, з багатою, значущою символікою. Окраса обійстя, він манить несподіванками, прохолодою літнього дня. Сад буває ознакою маєтності, достойності. У вишневому саду копає козак криниченьку, сподіваючись на зустріч із коханою дівчиною, а та розраює тугу невимовну, шукаючи милого в уявних мандрах по світу. А бурлака у відомій бурлацькій пісні заповідає поховати себе у вишневому саду.
Які тільки ситуації в ньому не відбуваються, які почуття не розкриваються, змальовані в народній творчості.
Тож не дивно, що багато поетів та письменників звертаються до цього образу – Леонід Глібов у «Квітковому весіллі», Михайло Старицький у вірші «Думка», оспівують вишневий сад у своїх поезіях Павло Тичина, Олександр Олесь, Микола Вінграновський, Кесар Білиловський та інші.
І сам Тарас Григорович неодноразово звертається до цього образу вишневого саду, вимальовуючи ніжні, проникливі рядки з багатоманіттям інтонацій, прекрасні, барвисті й повнозначні.
Вірш «Садок вишневий коло хати» належить до класики романтичної пейзажної лірики. Простими й зрозумілими словами сказано наче б звичайне і повсякденне, але чому ж болить душа? Чому на очі навертаються сльози? У поезії немає чітко окресленого образу автора, ніби й не споглядається ніде його позиція, чому ж таке відчуття, що поет присутній ось тут, зараз, біля столу? Ось трохи задумається і скаже ще якусь прекрасну фразу, яка залишиться із нами на віки.
7
Н. сім
Р. семи (сімох)
Д. семи (сімом)
З. сім (сімох)
<span>О. </span>сьома<span> (сімома)</span>
<span>М. (на) семи (сімох)
</span>70
Н. сімдесят
Р. сімдесяти (сімдесятьох)
Д. сімдесяти (сімдесятьом)
З. сімдесят (сімдесятьох)
О. сімдесятьма (сімдесятьома)
<span>М. (на) сімдесяти (сімдесятьох</span>
Одного разу я йшла по вулиці і побачила мале цуценя,
таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо
сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього
були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і
побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній
було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в
коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла
додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене
маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він
зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий
друг.
Одного разу пішов Оверко до лісу та й хотів лози назбирати, аж дивиться, а в затінку дуба молода осичка росте. Підійшов він і подумав, а зрубаю я цього дерева. Воно ж все одно нікому не потрібно. А осика каже:" Не треба, я рости хочу!". Подумав Оверко і повернувся додому. Розказав матері, а та йому відповідає:" Що ти за дурниці мелеш? Як це, осика балакає? Нісенітнеці." Послала вона його деревце те зрубати. Попросив він вибачення і вирубав її. "Як жаль... я тепер загину" тільки й мовила осика...