Життєвий шлях Шевченка неможливо оминути, розповідаючи про історію української культури. Людське горе малий Тарас встиг пізнати з раннього дитинства. Восьми років він втратив матір. Батько встиг одружитися з удовою з дітьми і через два роки помер, залишивши своїх дітей сиротами з мачухою, яка віддала Тараса в пастушки — так з десяти літ починається Шевченкова самостійність.
Сжигание ведьм это накозание
1. Батьки і діти стосунки між ними.
Батько голова всієї сім'ї, отож можна сказати, що автор підкреслює патріархальні взаємини у сім'ї, домінування чоловіка. Маруся з великою шаною ставиться до батьків, це підтверджує момент коли матір радить піти погуляти з подругами, вона відповідає: "..Лучче я (...) на те місце упоравшись, та ляжу спати, раніше встану, заміню твою старість: обідати наварю й батькові в поле понесу..."
Коли приходили старости свататися, то дівчина повинна була мовчати, як батько скаже так і буде. Стосунки і виховання у сім'ї Дротів також підкреслюють слова одного старости: "Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили й доброму ділу вчили.." а ще нам показаний момент у повісті де також яскраво зображено ставлення батьків як тільки з'явилася Маруся "Та й раді були обоє —і Наум, і Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було куди дитина побіжить — чи до сусідів, чи на вулицю, — то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слідком за нею й ходять." На мій погляд це дуже важлива деталь, бо така увага і таке виховання дуже впливає на емоційний та психічний стан дитини. Маруся росла у сім'ї де панував спокій, та гармонія, що вплинуло на характер дівчини в хороший бік.
Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. В цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі. Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно.<span>Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство... Для чогось все воно дано людині. Може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей не було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові і злагоді, як люди, а не так, як тварини. Дуже шкода, що ми не знаємо мети свого приходу у барвистий і кольоровий світ.</span>
Кошке снился страшный сон,
Будто кошку слопал слон,
И она принуждена
Жить в животике слона.
Hу, попала я впросак!
Hет мышей и полный мрак.
Ведь без окон сделан слон.
<span>Хорошо, что это сон!</span>