Хто знання має, той мур ламає. У світі дикої природи все живе підкорюється одним і тим самим законам: основою для життя будь-якої істоти є інстинкти.Тварини, комахи, птахи народжуються з ними та передають їх своїм дітям. Але навіть ці нерозумні порівняно з людиною істоти протягом життя набувають певних знань, котрі допомагають їм не просто виживати, а жити в кращих умовах. Колись батько прочитав мені розповідь про сороку, котра, не змігши видобути воду з дна глечика, почала кидати в цей глечик камінці і робила це доти, доки вода не опинилася майже на поверхні. Що це, як не винахідливість, знання?Людство вижило й розвинулося саме завдяки знанням. Навички з мисливства, облаштування свого житла, виховання нащадків, здобуті первісною людиною, протягом тисячоліть не просто змінилися, а дуже розвинулись, розгалузились. Чи могла уявити людина середньовіччя, що за кілька століть люди вже підкорять не тільки глибини океану, а й височінь неба? В усі часи жили сміливці, котрі своїми допитливістю та сміливістю стимулювали людство до розвитку, до підкорення нових вершин. Ось, наприклад, Ікар спробував долетіти до сонця на сконструйованих ним крилах, Авіценна, який досліджував властивості різних трав, мінералів, розвивав медицину, Леонардо да Вінчі зробив неоціненний внесок до розвитку великої кількості наукових і мистецьких дисциплін. Численні винаходи таких сміливців століттями складалися в скарбницю людства, деякі з них, наприклад, колесо, журавель на криниці, звичайна голка, сьогодні здаються настільки буденними, що навіть складно уявити, що колись людство не мало таких предметів.<span>Досвід попередніх поколінь не тільки створює основу для життя сучасного людства, але й стимулює його до розвитку вже набутих та отримання нових знань. Підкоривши воду, вогонь, повітря, атом, люди активно підкорюють космос, земні глибини, поглиблюють знання з фундаментальних дисциплін. Протягом усього життя людство навчається й використовує набуті знання, передає їх наступним поколінням, тим самим змінюючи світ і самих себе.</span>
Навесні хата ожила, дихнула на повні груди своїми свіжо вибіленими стінами. Скоро Великдень. Останні дні посту добігають кінця, а це кличе усіх готуватися до наближення величного свята. Свята, що наповнить хату радісними голосами дітей та онуків, що мов ті птахи повертаються на весні до своїх гнізд, так і діти спішать до своїх батьків. Спішать до свого дитинства, до рідних стін, до своїх спогадів.
Той хто не покидав батьківського дому так гостро не відчуває любові до нього та до своєї родини, як той хто полишив його. Будучи на відстані т починаєш згадувати кожну картинку на стіні, вишиті рушники над образами, тебе манить запах свіжого хліба, який мама щойно витягнула з печі. А вишневий цвіт усні засипає тебе білою віхолою, сонячні промені освітлюють рідне подвір'я. Ти просинаєшся і розумієш, щоце був сон. Ти ідеш у своїх справах, а думка про рідний дім непокидає тебе і ти вже на настінному календарі ставиш відмітки про прожиті дні, як знак, що ти на один день наближаєшся жо своєї мрії. Мрії відчинити двері свого дому, обійняти найрідніших людей та глибоко вдихнути запах свого дитинства - своєї батьківської хати.