Кожний осінній день одягає дерева в інші шати… Учора ще зелені, сьогодні одягли золоту парчу клени, зачервоніло намисто калини, звисли з галузок важкі оранжеві кетяги горобини, задивились у синяву небес рожево-білі зіркаті «волові очка». Під лісом простягає долоні бузок, наче просить його зірвати. Синіє дозрілий терен, цвітуть запізнілі квіти кульбаби і рожевого іван-чаю. У старому лісі з’явились опеньки, запахло грибами і терпким вином. За кожним легеньким подихом вітру падають перші листочки грабів, берез, осик. Дуби з погордою дивляться на них, думають: чому так скоро? Минає день-другий - і клени поволі складають парчевий одяг: вкриває землю листя каштанів, від тонких стовбурів ліщини відриваються мохнаті кружальця, хоч вони й зовсім зелені.
Наші вітання - це частина нашої мовної культури. Через те, як людина вітається, судять по рівню її вихованості та культури.
З цього приводу існує багато думок. Люди, старі та мудрі, вважають вітання молоді першою проявою їх безкультур`я. Хоча молодим так не здається. Вони інколи прислухаються до мудрих порад і замість "хай", кажуть "добридень", але це трапляється досить рідко.......і розвинути цю тему...додати ,мабуть, кілька прикладів з життя, літ творів...сформувати закінчення(переробка тези; про те, що культура мови=вихованість=те, як ми вітаємося))) Сподіваюсь, допоможе)))
Як не навчить батько – не навчить і дядько.
Якби не усна народня творчість ми б не знали твори великого письменника Шевченка
