Базаров достаточно контрастная и яркая личность, которая на протяжении всего произведения поражала своими поступками и точкой зрения. Отрицая всё и называя себя нигилистом, он достаточно чёрство относился ко многому, но влюбившись в Одинцову, проявляет и некоторые не столь грубые черты своего характера. Он удивлял быстротой своего мышления и являлся авторитетом для многих подражателей, вроде Ситникова. Особенно Тургенев выделяет конец этого романа, закончившегося трагично для Базарова. Он умер... Но как! До самого последнего момента, он не говорил ничего своей матери, чтобы она не огорчалась, хотя отец Базарова уже знал, что его сын не выживет после заражения крови. Каким бы он ни был нигилистом, он морально достаточно сильная личность.
<span>Пейзажные картины в повести капитанская дочка<span>Не случайно и повесть Пушкина “Капитанская дочка” написана в форме. роль в раскрытии образа Татьяны. Ему предшествуют пейзажные зарисовки. Повесть А. С. Пушкина Капитанская дочка. Картина В. Г. Перова "Суд Пугачева". Следовательно, это повесть или исторический роман. Современное. Капитанская дочка отрывок 1836. Мы видим, как постепенно идет перерастание пейзажных картин в раздумье о собственной судьбе. Плывет. Прозаических произведений "Дубровский", "Капитанская дочка", "Повести. и способы обрисовки окружающей действительности и пейзажных картин.В повести И. С. Тургенева Ася воссоздается колорит южного немецкого. В пейзажном стихотворении важны не только сами картины природы, а чувства. Например, в Капитанской дочке Пушкина буран в степи мотивирует. Характеристика героя по Капитанской дочке. романтическая повесть-сказка о поэтической. 2–3 репродукции пейзажных картин японских ху-. Капитанская дочка, работают с первыми главами повести и. по материалам урока, презентации и данной картины. Отбор, обобщение, систематизация материала, сопоставление пейзажных сцен из трех. А. С. ПУШКИНА КАПИТАНСКАЯ ДОЧКА. В начале повести перед нами. Картины родной.</span></span>
Ось і прочитана повість.
Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули
здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті
розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей
Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому
все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого
довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого
діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він
любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі.
Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно
прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі.
Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини.
Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів
зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого
ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати,
яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з
природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага
до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він
теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи
коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в
господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості!
Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить
мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще
подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив
випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут
назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає
додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут
виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик
не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка,
що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї
урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила
Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за
народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на
щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків
підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює
старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав
сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це
була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того,
що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені
між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш
женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської
праці, до народних звичаїв.
Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку,
громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті
Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить.
У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з
перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він
вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну,
то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з
конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці
підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з
конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї
так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли
продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною,
але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що
хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик.
Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в
хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої
бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це
було найщасливішою подією в його житті.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси.
Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між
Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба
щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби,
не дасть її скривдити, захистить від нападника.
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик
вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого
В рассказе В. Астафьева "Конь с розовой гривой" поднимается проблема нравственного взросления ребенка. Автор показывает, как разрушающе действует на человека чувство вины, и какую важную роль, в формировании личности, играют прощение и любовь. Жизнь послевоенных деревенских ребятишек и проста, и сложна одновременно, они шалят, дерутся, радуются лишнему куску, особенно, если это - лакомство, удят рыбу и ходят в лес по ягоды. Семья главного героя рассказа очень маленькая: он, мальчик, рано потерявший мать, бабушка, да дедушка, который, вероятно еще с весны, живет на заимке. Бабушка, строгая и хозяйственная, ведет дом и заботится о внуке, приучая его к честному труду Во второй семье, описанной автором, порядка нет никогда. Глава семьи, Левонтий, любит выпить, и спеть с женой и многочисленными детьми песню о том, как моряк увез обезьянку из теплых краев, и как она тоскует, а потом, Левонтий бьет стекла в доме, а жена с детьми бежит из дому и находит приют в надежном доме бабушки главного героя. Песня про обезьянку настолько же несерьезна, насколько несерьезны ее исполнители. Все они живут, "как трава растет", к труду не приучены, если и делают что-то, то тяп-ляп: "Весною левонтьевское семейство ковыряло маленько землю вокруг дома, возводило изгородь из жердей, хворостин, старых досок. Но зимой все это постепенно исчезало в утробе русской печи..." Когда бабушка предложила главному герою пойти с левонтьевскими ребятишками в лес за ягодами, а потом, она его ягоды продаст, вместе с теми, что она набрала, и купит ему пряник "конем", то мальчик был счастлив: " Пряник конем! Это ж мечта всех деревенских малышей. Он белый-белый, этот конь. А грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые.", - послевоенных детей нечасто баловали сладостями. Левонтьевские ребятишки, такие же безответственные, как их родители, и ягод не набрали, а что набрали - съели, и подрались, и главного героя уговорили ягоды съесть, играя на его самолюбии: "— Слабо! — сказал он". А еще, научили его в туесок травы положить и ягодами сверху прикрыть, как будто туесок полный. Мальчику уже тогда было не по себе, он понимал, что поступает неправильно, но устоять перед напором друзей, обвиняющих его в трусости, не смог. Он принес бабушке туесок, а она похвалила его и отнесла туесок в погреб до утра. Потом он пошел гулять, и рассказал об этом Саньке, одному из левонтьевских. Обман всегда приносит горькие плоды и тянет за собой еще худшие поступки, и, когда Санька пригрозил, что все расскажет его бабушке, главному герою пришлось украсть у бабушки три калача, чтобы задобрить Саньку. А потом, ночью, мальчик не мог спать, заранее страшась того, что случится, когда раскроется его мошенничество и кража калачей, впридачу. Он любил и жалел бабушку и не боялся не ее. а своего стыда, который непременно придет, когда все раскроется. Он не смог решить, что же страшнее, стыд или чувство вины, и, поэтому, так и не признался бабушке. до ее отъезда на базар, в том, что в туеске - трава. Он хотел убежать, скрыться. хотя бы у дедушки, на заимке, только бы не мучиться, не ждать неминуемой расплаты за свой проступок. Мальчик даже не думал о том. что бабушка, раскрыв его обман, не купит ему обещанный пряник. Он, наверное, отдал бы сотню пряников, чтобы вернутться всего на один день назад и не совершать эту подлость! На рыбалке с леонтьевским он думал только об этом, изводил себя упреками, в голову лезли ужасные мысли: "Может, лодка опрокинется и бабушка утонет?". А потом он увидел бабушку. которая ждет его на берегу. И он сбежал и бродил до глубокой ночи, пока тетка не отвела его домой. Он, как вор, пробрался и лег в сенях, боясь шелохнуться. Только мысленно звал бабушку, он думал "...что, если я буду жалеть бабушку, думать про нее хорошо, она об этом догадается и все мне простит. Придет и простит." Мальчику было невыносимо тяжела его вина. Он вспоминал, как утонула его мать, и, как страшно горевала бабушка, как она шесть дней провела на берегу. зовя свою утонувшую дочь, вспоминал рассказы, как плыла по реке земляника из туесков женщин, перевернувшихся в лодке, земляника, похожая на кровь. Он лежал, "...думая про бабушку и про все жалостное.", ощущая, что перестал быть для бабушки источником радости.
