тихотворение «Неохотно и несмело» создает олицетворенный образ природы. Место действия – земля и небо, они же главные персонажи, гроза – это их сложные и противоречивые взаимоотношения. Природа полна движения (ветер посвистывает, пламень молний летучий, пыль вихрем летит, земля в смятенье). И снова поэт дает почувствовать приближение праздника. Хотя «неохотно и несмело» смотрит солнце, «исподболья» поглядывает на поля и гром «все сердитей», а земля «принахмурилась», но все же природу красит этот гнев – «зеленеющие нивы зеленее под грозой», и гроза несет блаженство сияния: «И в сиянье потонула вся смятенная земля».
Много общего с фольклорным способом олицетворения найдем мы и в стихотворении Тютчева «Неохотно и несмело смотрит солнце на поля» (1849). Простонародное словечко «чу» и такие обороты, как «принахмурилась земля» (эпитет в стиле Кольцова) и «Солнце раз еще взглянуло Исподлобья на поля» сближают это стихотворение с фольклором и в чисто лексическом отношении.
В)
Так как все остальное подходит , а особенно пункт Г- это вообще его фишка , особенно в цикле "Темные аллеи"
Газету "ведомости",их неприспособленность к жизни и чрезмерный интерес к еде(<span>автор высмеивает пороки и несовершенство русского общества; в отдельных моментах поступки своих героев, .высмеивает генералов, преувеличивая их невежество.)</span>
Звісно, це казка. У житті всього, що сталося з людським дитинчам у Кіплінга, просто не було б. Про це знають вчені. Але ми читаємо книжку не для того, щоб вивчити якісь відомості, а щоб вивчити самих себе.
Тому вільні племена джунглів так нагадують людські спільноти. Вільні вовки можуть сунути свої голови у пастку, досить їм сказати, що хтось для них чужий і не дає набити шлунок. Ведмідь Балу не проти, щоб виховувати Жабенятко за допомогою своєї залізної лапи. Нетерпляча пантера Багіра також має недоліки. Та вовки і вчителі Мауглі є його друзями: вони оберігають його від смертельних тек життя, навчають його мистецтва мисливства, навчають головного Закона Джунглів: "Ми однієї крові - ти і я". Через це "люденя" знаходить спільну мову з могутнім Хатхі і коршаком Чілі, навіть з холоднокровним і самітнім Каа. Отже, це вірні друзі, що багато років піклуються про дитинча ворожої і небезпечної породи. Мауглі виріс здоровим, розумним і дужим. Про друзів важко говорити, їх тільки любиш, а любові не висловити словами. Отже, про друзів усе.
Та у Мауглі є й вороги. Насамперед, це Шер-хан, через якого людське дитинча опинилося у вовків. Все життя тигр-людожер намагався розправитися з вовчим вихованцем. Ця ворожнеча скінчилася лише зі смертю хижака, яку йому заподіяв розумний і обережний Мауглі.
Поруч із Шер-ханом завжди був шакал Табакі, який стежив за людиною-вовком і завжди сповіщав свого пана про місцезнаходження Мауглі. І хоча Табакі ніхто не сприймав як небезпечного супротивника, його боялися, бо саме шакали розносять по джунглях сказ. До того ж він здатний зрадницьки напасти на дитину чи дорослого у найскрутніший для них час. І все ж ненависть із презирством, яку відчувають усі "джунгляни" до поганця, який не соромиться прислуговувати кровожерцю за крихти з його столу, скінчилася зі смертю Шер-хана.
Проте ворогами Мауглі були не тільки вже названі мешканці дикого лісу. Є в хащах племена, про яких ніхто не скаже доброго слова. То Бандарлоги, які не мають старійшин і своїх законів. Зрештою, мавпи нікому не заподіяли зла, навіть викрадення людини відбулося, так би мовити, для її слави й користі, але... Натовп, що не має високих цілей і не керований ніким і нічим, не може робити добрих справ, отже є ворогом будь-якого ладу і будь-яких стосунків між живими створіннями первісного лісу. Вони спроможні тільки створити безладдя. Як Шер-хан та руді пси. То ж вони через це також вороги Мауглі.
Отака моя розповідь про друзів і ворогів Мауглі.
<span> </span>