Чим живе людина? Напевне, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Анна Ахматова завжди несла в своєму серці, вона і прожила довге життя, людське і творче. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що постала на перетині двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвинула надбання і своїх попередників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється творчістю Анни Ахматової, її вірші дійшли до серця кожного читача.
«Есть три эпохи у воспоминаний»,— сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але і доля її теж розподіляється на три періоди.
Перший — юний, початковий позначився «Вечором», «Чітками», «Білою зграєю» — творами, такими близькими до надбань поетичної класики XIX століття.
Поезія А. Ахматової виникла в лоні так званого «срібного віку». У час виходу друком її першої поетичної збірки, авторка опинилась серед великих і яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Бєлий і Сологуб, Гумільов і Іванов, а згодом — Маяковський, Мандельштам, Цвєтаєва і Єсенін. Вона черпала з надбань «срібного віку» надзвичайну словесну культуру і дух новаторства.
Лірика Ахматової цього періоду — це лірика кохання. Але тема кохання в її творах значно глибша і значиміша за традиційні уявлення, адже не слабкістю особистості позначена вона, а надзвичайною силою волі. Її лірична душа виступає бунтівною і незалежною, а не пригніченою і покірною. Тому тінь внутрішнього благородства позначається навіть на стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв, злитих в єдиний образ великого справжнього кохання, не тимчасового і миттєвого, а всеосяжного і внутрішньо необхідного.
Ты, росой окропляющий травы,
Вестью душу мою оживи,—
Не для страсти, не для забавы,
Для великой земной любви.
(«Эта встреча никем не воспета…»)
Є ще одна неповторна риса інтимної лірики Ахматової цього періоду — устами поетеси заговорила жінка, яка з об’єкта поетичного почуття перетворилась на ліричного героя. До того ж інтимна лірика увібрала і риси громадянської поезії. Найбільш популярним в роки Першої світової війни став вірш «Утіха».
Вестей от него не получишь больше,
Не услышишь ты про него.
В объятой пожарами скорбной Польше
Не найдешь могилы его…
Її основні поетичні відчуття тих років — відчуття суспільної нестабільності і наближення катастрофи. Уся дореволюційна лірика Анни Ах-матової відбивала драматичну епоху протиріч. І тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху привели до пошуків спасіння у релігії, а жорстоке самокатування — до думки про моральні обов’язки митця перед суспільством.
Но не пытайся для себя хранить
Тебе дарованное небесами:
Осуждены — и это знаем сами —
Мы расточать, а не копить.
Иди один и исцеляй слепых,
Чтобы узнать в тяжелый час сомненья
Учеников злорадное глумленье
И равнодушие толпы.
(«Нам свежесть слов и чувства простоту…»)
Вірш «Мне голос был. Он звал утешно…» — один із найяскравіших творів революційного періоду. Адже тут пристрасно і зрозуміло прозвучав голос тієї інтелігенції, яка ходила по муках, помилялась, вагалась, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилась разом зі своєю країною і своїм народом.
Другий період творчості, який припав на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя зруйнувалося, а нове тільки розпочалось, Анна Ахматова благословила вічну і нову мудрість життя (вірш «Все расхи-щено, предано, продано…»). У віршах збірок «Подорожник» і «Алло Дотіпі» так багато світлих і радісних рядків, що починаєш розуміти: пошуки нового і цілісного поетеса звершує через громадянські і філософські роздуми. Навіть інтимна лірика цього періоду набула більш духовного характеру. А драматичні тридцяті роки сповнились відчуттям нової трагедії — світової війни. На бентежно-суворому фоні війни і особистих потрясінь Ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу і біблійних мотивів. Ту т відбувся бурхливий сплеск її творчості і вилився у викриття двох великих трагедій — Другої світової війни і війни злочинної влади зі своїм народом.
Нет! и не под чуждым небосвободом
И не под защитой чуждых крыл —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
(«Та к не зря мы вместе бедовали…»)
Але особисте горе не роз’єднало її з власним народом у роки Великої Вітчизняної. Період евакуації був глибоко філософським. Кінець війни сповнився сонячною радістю і піднесенням.
Пізня поезія стала поезією переосмислення і прощання з минулим.
Розвиток ахматовської поезії впродовж усього життя авторки проходив на підґрунті вітчизняної культури. Титулована колись званням «Сафо ХХ століття», Анна Ахматова вписала у Книгу Любові нові сторінки, відзначені найглибшим психологізмом і влучністю.
<span>Поезія Ахматової — невід’ємна частина сучасної російської і світової культури.</span>
1. В одном огромном лесу жил-был лесничий, по имени Чернобородый
2. Однажды - было это двадцать восьмого декабря, утром, - позвал лесничий сыновей.
3. Ты отвечаешь за дом, а главное - за брата.
4. Наступило тридцать первое декабря.
5. Брат пропал бесследно.
6. Одевайся и уходи.
7. И вдруг мальчик услышал где-то далеко-далеко легкий звон.
8. Я - Прадедушка Мороз.
9. Младший! - крикнул старший брат. - Я пришел за тобой.
10."Оставь меня в покое!" - какие великие слова. С помощью этих слов люди постоянно губят своих братьев.
11. Погоди, Прадедушка Мороз! Мы еще поживем!
12.Мама ждет! Скорее бежим домой!
13.Он плакал и плакал, пока не уснул с горя как убитый.
14.С горя люди седеют, а от радости седина исчезает, тает, как иней на солнце.
15.братья жили теперь дружно
<span>Здесь нет ни остролистника, ни тиса.</span>
<span>Чужие камни и солончаки,</span>
<span>Проржавленные солнцем кипарисы</span>
<span>Как воткнутые в землю тесаки.</span>
<span>И спрятаны под их худые кроны</span>
<span>В земле, под серым слоем плитняка,</span>
<span>Побатальонно и поэскадронно</span>
<span>Построены британские войска.</span>
<span>Шумят тяжелые кусты сирени,</span>
<span>Раскачивая неба синеву,</span>
<span>И сторож, опустившись на колени,</span>
<span>На английский манер стрижет траву.</span>
<span>К солдатам на последние квартиры</span>
<span>Корабль привез из Англии цветы,</span>
<span>Груз красных черепиц из Девоншира,</span>
<span>Колючие терновые кусты.</span>
<span>Солдатам на чужбине лучше спится,</span>
<span>Когда холмы у них над головой</span>
<span>Обложены английской черепицей,</span>
<span>Обсажены английскою травой.</span>
<span>На медных досках, на камнях надгробных,</span>
<span>На пыльных пирамидах из гранат</span>
<span>Английский гравер вырезал подробно</span>
<span>Число солдат и номера бригад.</span>
<span>Но прежде чем на судно погрузить их,</span>
<span>Боясь превратностей чужой земли,</span>
<span>Все надписи о горестных событьях</span>
<span>На русский второпях перевели.</span>
<span>Бродяга-переводчик неуклюже</span>
<span>Переиначил русские слова,</span>
<span>В которых о почтенье к праху мужа</span>
<span>Просила безутешная вдова:</span>
<span>"Сержант покойный спит здесь. Ради бога,</span>
<span>С почтением склонись пред этот крест!"</span>
<span>Как много миль от Англии, как много</span>
<span>Морских узлов от жен и от невест.</span>
<span>В чужом краю его обидеть могут,</span>
<span>И землю распахать, и гроб сломать.</span>
<span>Вы слышите! Не смейте, ради бога!</span>
<span>Об этом просят вас жена и мать!</span>
<span>Напрасный страх. Уже дряхлеют даты</span>
<span>На памятниках дедам и отцам.</span>
<span>Спокойно спят британские солдаты.</span>
<span>Мы никогда не мстили мертвецам.</span>
И то и другое, так как после прочтения книги ты станешь хоть немного эрудированней, а после просмотра фильма ты отдохнёшь (хотя не только это, много чего можно получить от книги и фильма, если хорошо снятый и правильно так сказать поставленный фильм (исторически, грамматически, и др.) тоже может научить тебя многому.